Кабінет міністрів сьогодні встановив мінімальні оптово-роздрібні ціни на горілку [link]. Індикатив, рідненький, повернувся. Поздоровляю нас, сьогодні уряд Тимошенко нарешті остаточно випередив за рівнем корумпованості уряд Януковича зразка 2004 року. Пропоную в честь цього влаштувати народні пєсні, пляскі і подібні гулянія.
ЩЕ:
Давайте разом і хором – «Юля-Біогаз-Юля-Біогаз-ВартоБоротись-ВартоБоротись-Біогаз-ЮлюНамВерніть-НамВерніть-НамВерніть«.
Любі Друзі, якщо ви ще не помітили, то розрив між кандидатами на виборах у певній країні, вже є біля 7%, в зв’язку з чим всі дружні одному з кандидатів ЗМІ (а там вони майже всі дружні) вже різко дали по гальмам у питанні СтрашноїАдронноїЕкономічноїКризи™. На цім фоні, любі ви мої провінційні валютні спекулянти, ваші істеричні писульки виглядають якось не трендово.
Якщо вам стане легше, то з точки зору теорії ігр, у вас взагалі немає шансів виграти на ФОРЕКС. Тому припиняйте істерику і підіть у щонайближчий зал ігрових автоматів. Повірте, у вас набагато більше шансів заробити на «однорукому бандиті» ніж на грі з «кредитним плечем» і гарантованим автоматичним продажем при різкій зміні курсу.
Більш того, розумні люди давно зрозуміли, що у ФОРЕКС вигідно бути не «гравцем», а «банком». Тому якщо ви граєте в Україні, то в 90% випадків ваші транзакції до самої системи ФОРЕКС навіть не доходять. Дякую за увагу.
Як я зрозумів зі слів Томенко, МВФ пропонує Україні кредит 16,5 млрд. на 15 років під 4% річних. На практиці це означає, що за 15 років ці 16,5 мільярди перетворяться на без малого 30 мільярдів. Помножте суму на сучасний курс, і ви отримаєте біля 200 мільярдів гривень державного боргу. Державний бюджет України – біля 300 мільярдів гривень, ВВП – біля трильйону гривень. Таким чином, якщо б нам довелось повертати цей борг зараз, то дві третини податків, або п’ята частина валового національного продукту, йшла б на погашення боргів, які є результатом бездарної роботи цього уряду. Чи не завелика це плата для нації, за порятунок задниць купки банкірів? Питання риторичне.
ЩЕ:
Якщо вже зайшла мова про ВВП, то хтось, хоч натякніть Азарову, що 2008 + 15 дорівнює 2023, а не 2015. Хоч з тезою про корупційну суть питання, я абсолютно згодний.
ЩЕЕ:
Поясніть мені будь-ласка, як можна вести бізнес у країні, де прем’єр міняє свою думку на протилежну кожні два дні? Сьогодні у неї немає кризи, а завтра є. Сьогодні вона зрізує соціальні виплати, а завтра вже їх збільшує. Коли «коровай з вухами» нарешті зрозуміє, що вона не сумочку Луї Вітона в магазині обирає, і не вирішує чи поїхати їй в баньку з Павліком Лазаренко, а тіпа керує тіпа економікою тіпа Держави? Це питання, теж є риторичним.
Залізниці вже тягнулись на південь, на схід, на північ і на захід.
Але ще не було автоматичної реєстрації курсів, не було телефону; в
Нью-Йорку зовсім недавно додумались до розрахункової палати, у Філадельфії вона
ще не була заснована. Її заміняли розсильні, що метушились між банками й
біржовими конторами; вони ж зводили баланси по банківськім рахунковим книжкам,
обмінювали векселі й раз у тиждень переправляли до банку золоту монету -
єдиний засіб для остаточного розрахунку по заборгованості, тому що
твердої державної валюти в ті часи не існувало. На біржі,
коли гонг повідомляв про припинення угод на сьогоднішній день, у середині
залу – точнісінько як у Лондоні – збиралися в гурток молоді люди, що
йменувалися «розрахунковими клерками»; вони звіряли й підсумовували
всілякі покупки й продажі, анулюючи ті з них, які взаємно
погашалися в результаті повторних угод між фірмами. Заглядаючи в
рахункові книги, вони викрикували угоди, які були зроблені за день:
«Делавэр і Мериленд» продала компанії «Бомонт», «Делавэр і Мериленд»
продала компанії «Тань» і т.д. Такий спосіб спрощував бухгалтерію фірм,
прискорюючи й пожвавлюючи угоди.
Теодор Драйзер, «Фінансист».
Нещодавно відбулась цікава подія. Черговому моєму екс-другу з журналістів не дали зарплати. Я зазвичай людина не злостива й звик жити за принципом «мені гарно – тобі гарно – нам гарно», але в даному випадку відчув стійке вдовлення. Справа в тім, що цей екс-друг припинив бути просто «другом», коли декілька років тому вляпався в одну з трьох «змовницьких груп» журналістів, по обвалу київського ринку нерухомості.
Пропускаючи наші спори на цю тему, розповім одразу один з головних моїх прогнозів щодо цього товариша:
«Любий Друже, якщо ти не можеш купити собі квартири зараз, то ти не зможеш купити її ніколи. Перше що відбудеться коли банки відчують ознаки реальних проблем – вони збільшать ставки, стануть більш прискіпливо відноситись до позичальника, а потім взагалі припинять іпотечне кредитування. Наступне що відбудеться – серйозні проблеми в економіці, ти станеш менше заробляти, а найімовірніше (як представник однієї з «об’єктивно непотрібних професій») залишишся без роботи і засобів існування».
Це був вже далеко не другий наш спір щодо нерухомості. Минулий відбувся багато років тому, й стосувався… «іпотеки» якої тоді в Україні не існувало і яку цей борзописець (теж зі спільниками) активно просував, як вирішення всіх проблем. Тоді мій аргумент зводився до наступного: «Іпотека за рахунок приходу великого обсягу грошей просто «накачає» ціну нерухомості», а оскільки в ті далекі роки я власної нерухомості ще не мав, то мені ідея не подобалась. Хто пам’ятає ціни на нерухомість до появи іпотеки, оцінить мою правоту.
І ось в чергове справдилось. Людина сидить без грошей і пише у своєму бложеку про «причини економічної кризи». Причин називає безліч, від таємничих «деривативів» та «іпотечної піраміди США», до не менш таємничого «державного регулювання фінансового ринку», якого (за задумкою екс-друга) не вистачає.
Я особисто, відношусь до тих, хто вважає що «причина у світовій фінансовій кризі одна і звуть її Барак Хусейн Обама». Але сама теорія конспірологічна й обґрунтуванню піддається слабко, хоч вуха Жори Сорроса стирчать так відверто, що непомічати їх вже стало чимось непристойним.
З цієї причини сконцентруюсь на «пунктах звинувачення», попередньо попередивши що мої висновки є результатом аналізу «не моєї» галузі, де до того ж дезінформація є нормою, а самі принципи функціонування якої, ймовірно невідомі нікому.
1. Державного регулювання в світовій економіці «вище даху». Коли Саркозі несе щось подібне, мене тягне сміятись. Досліди з «недостатності регулювання» дуже часто піарять тіж люди, що рік тому піарили критичні статті про «військове кейсіантсво Дж. Буша Молодшого».
Кейсіантсво і «вільний ринок» сумісні настільки ж, як «комунізм» та «право приватної власності».
2. «Іпотечна піраміда» про яку так люблять говорити, є логічним продовженням теми державного регулювання. Про іпотеку в США говорять багато, але ніхто не каже чому банкам стало вигідно кредитувати неблагонадійних позичальників? А причина дуже проста, за рахунок комбінації створених державою економічних стимулів, а саме вимог по частковому резервуванню та програм забезпечення житлом малозабезпечених. Саме тоді виникла ситуація, коли банкам став вигідним сам процес кредитування, а не його результат (отримання проценту). Навіть самі американці почали помічати – кредити їм не пропонують, їх до них примушують.
3. Нарешті «деривативи». І тут в нагоді стає наведена вище цитата. Колись, біржова спекуляція мала два сценарії:
а. Ціна акції є один долар, ти кажеш «я купую 1000 акцій». Через годину ціна акції два долара, ти кажеш «я продаю 1000 акцій». В кінці дня хлопчики збираються в гурток, і в «ітого» у них виходить, що ти заробив 1000 реально не вклавши ні долара.
б. Ціна акції – 2 долара, ти кажеш «я продаю 1000 акцій», за годину акції коштують 1 долар, ти кажеш «я купляю 1000 акцій». В кінці дня клерки знову рахують твій плюс.
Якщо ви помітили, то обидвох випадках відбувається обмін шкірами невбитих ведмедів, один раз – грошами яких немає, в інший – акціями яких немає. Впродовж дня на біржі, на зростаючому ринку поміж відкриттям і закриттям торгів виникає безліч неіснуючих доларів, які тим не менш обертаються і створюють своєрідну «інфляцію», а на падаючому виникає безліч неіснуючих акцій, які спричиняють теж своєрідну «інфляцію» самих себе. Це є система з позитивним оберненим зв’язком і вона здатна стабілізуватись тільки в кінці дня, де на біржове коло збираються хлопчики з «фінансовими лезами Оккама» і зрізують зайве, видаючи переможцям їхні бонуси.
А тепер уявіть біржу, де торгувати починають навіть не самим акціями, а правами їх купівлі-продажу чи обміну. Де не заплачені та не віддані гроші, є достатньою підставою для наступних покупок. Де шкури ведмедів, є об’єктом оберту ще за три роки до того, як самі ведмеді будуть навіть не впольовані, а народжені. Для повного щастя, хлопчики в кінці дня вже не можуть зрізати зайве, тому-що з одного боку, контракт ще не завершено, а з іншого сам контракт є предметом купівлі-продажу.
Ну й нарешті головне, за грою надійно стоїть система часткового банківського резервування, яка мало що продукує фіктивні гроші, але й може користуватись деривативами для продукування ще більшої кількості фіктивних «кредитних» грошей. Зобов’язань які навіть самі банки не бажають вчасно погашати.
«Оберт фіктивностей», ось яка фраза чітко описує сучасний «лівуватий капіталізм». Банки реплікують фіктивні гроші (часткове резервування), які накачують фіктивні акції без дивіденду(біржова спекуляція), що реплікують фіктивні гроші й акції (форварди, фьючерси, опціони, свопи), що у кінці-кінців можуть ставати об’єктом резервування самих банків (ітерація енного ступеню).
А тепер повертаємось до державного регулювання. Яка характерна особливість такої системи з точки зору математики? Вона приречена на крах. Й крахи постійно відбувались, особливо з моменту, коли фінансова афера і матеріальний стан злочинця, були емансиповані один від одного за допомогою інституту «юридичних осіб». Хочеться це комусь чи ні, але будь-яка операція з тими ж деривативами є (з точки зору кримінального права) класичним випадком шахрайства (при цьому, те що обидві сторони планують вчинити злочин, не «взаємокомпенсує» факти вчинення злочинів, а стає двома злочинами). Якщо ми подивимось у ХІХ сторіччя, то побачимо цілий ряд «фінансових криз» які закінчились… «великою депресією» США, в результаті чого і була вироблена сучасна фінансова система заснована на «державному регулюванні», яка зводиться до… постійного підправляння параметрів ітерації за допомогою резервної ставки, державних паперів та податків, з метою максимально відтягнути математично неминучий крах.
Без державного регулювання, ця система буде обвалюватись приблизно кожні 7 років, забираючи гроші у відносно невеликої кількості авантюристів й проходячи безболісно для економіки. В свою чергу, державне регулювання створює фікцію стабільності системи, яка залишається приреченою на крах. Сучасна «фінансова криза» є політично ангажованою, й цілком ймовірно пройде доволі безболісно, але якщо палиця буде перегнута, може дійсно наступити крах (який приречений наступити) і застосування сценарію чергової «ескалації регулювання» тимчасово ожививши систему, призведе до ще більш катастрофічних наслідків у майбутньому.
Тут має бути «конструктивна» частина, але її не буде. І з однієї простої причини, я вважаю всю сучасну «ліберальну» епоху суцільною «економічною кризою». Згадайте часи монархів і аристократів, так ось, розрив між багатими і бідними тоді був меншим ніж зараз. Згадайте часи феодального оброку (панщини), переведіть це у час й порівняйте яку частину свого заробітку (й відповідно часу) ви віддаєте державі у вигляді «податків». Холоп віддавав менше. Вам це важко уявити, але колись право на підприємницьку діяльність було природнім, й можна було займатись нею без жодних дозволів і сертифікацій.
Любі Друзі, проблема не у тому, що дві третини «антикризових ініціатив» уряду є лобістськими найобками, а в тому, що найбкою є вся сучасна економіка. І особливо це стосується економіки української. Не дозволяйте «політичним телепузикам» вішати водорості на свої вуха. Крапка.
Що буде, якщо взяти знаменитий «антикризовий законопроект» нашого «біогазового коллайдера» і викинути звідти все, що власне «світової фінансової кризи» не стосується? Відповідь тут. Коротко для тих, у кого стійла алергія на копошіння політиків: документ худне більш ніж в три рази.
Щось мені ця «антикризова» епопея нагадує… О, згадав! Нагадує вона мені дві інші фішки, під іменнями «вступ до СОТ» та «Проведення Євро-2012″.
- Нещодавно, вченими була спростована теорія, за якою мільйон шимпанзе з мільйоном друкарських машинок можуть написати «Війну і мир».
- Як?
- Спостереження за Верховною Радою України довели – для цього вистачить 450 бабуїнів з кнопками «ЗА», «ПРОТИ» та «УТРИМАВСЯ».
Більшість цього не помітила, але сьогодні Президент затвердив Національну космічну програму (НКП) [link]. Якщо коротко, передбачається створити національне космічне угрупування на орбіті землі, об’єм бюджетного фінансування 1460 млн. грн. (для проекту такого значення гроші смішні, але «маємо те що маємо»), розгортання системи відбудеться на базі проектів «морський старт» (не знаю, чи вже вичавили звідти росіян) і «наземний старт» (те що бачив, передбачало створення української військової бази-космодрому на території Бразилії).
Особливих підстав для оптимістичних настроїв немає. Ця програма має всі шанси повторити долю безлічі інших – залишитись на папері. Особливо за нашої «некомпетентної республіки» клептократів. Але той факт, що документ пройшов парламент і процедуру підпису Президентом, доводить: в Україні є люди які розуміють тезу «Хто не створить могутнє космічне угрупування на початку ХХІ століття, той не створить його взагалі ніколи«.
Дніпропетровська бомжиха знову рветься ввести податок на нерухомість [link]. У 2009 році. Коли цю блядь з косою біогазову принцесу нарешті попустить?
Основна традиційна (скажу навіть «хронічна») проблема всіх консерваторів – відсутність у них чіткої економічної програми. Сама програма у них є, але пояснити її рядовому бидлу дуже складно. Справа в тім, що вона не має привабливих гасел чи красивих обіцянок. Економічна програма консерваторів зводиться до однієї фрази: «Не зламалось, то не лагоди», або попросту «не лізь лапами без зайвої необхідності». Але пастка в тому, що консерватори приходять до влади тільки після того, як ліберали «насували» та «налагодили» до повного 3,14здєца, і щоб утримати систему від краху, потрібні зміни. А ось зі змінами у консерваторів, які хронічно їх не люблять, великі проблеми. Консервативної економічної платформи як такої не існує.
Консервація розлагодженої ліваками звиклої до «ручного управління» економічної системи, завжди (на короткотривалий період) призводить до падіння, а консервативна політика «малих справ» стає корисною тільки у довгостроковій перспективі. З іншого боку, в умовах «некомпетентної республіки» (класичної «демократії»), будь-яка довготривала стратегія неможлива як така. Тому, перш ніж «маса» відчує значне покращення, вона встигає замінити виборами компетентних консерваторів-технократів, на некомпетентних лібералів-популістів.
Саме з цієї причини, регулярно приходячи до влади шляхом виборів, консерватори все ж схильні брати і утримувати владу «недемократичним» (як правило військовим) шляхом.
Але й тут ліваки виявляються не дурнями, вони систематично провадять політику знищення суспільних шарів, які здатні підтримати консервативну «хунту». Це проявляється, у першу чергу, в тому, що ліберали знищують шар дрібного і середнього бізнесу (під виглядом боротьби зі спровокованою ліваками інфляцією) та армію (тут аргументи ірраціональні, в умовах української «провінційної європейськості» вони зводяться до тези «демілітаризація = Європа»).
Для повного щастя, ліваки схильні створювати стабільний базис своєї підтримки, стимулюючи соціальне утриманство всілякими «соціалками».
І тут слід зафіксувати певний політичний парадокс: не дивлячись на послідовність політики ліваків, та її (навіть з точки зору консерваторів) ефективність у досягненні цілей (знищення консервативного базису), тим не менш, суспільство регулярно усуває від влади ліваків і дає її консерваторам. За великим рахунком, така спонтанна «конструктивність спільноти» є для консерваторів (які в більшості мізантропи) чимось неможливим, а з іншого… консерватори все ж опиняються при владі.
З моєї точки зору, «спонтанна конструктивність» все ж існує, але є лише проявом підсвідомих механізмів самозбереження суспільства. Тому, захоплюючи владу консерватори мають робити те, що їм більш за все огидно – лізти лапами в економіку. Проявлятись це має у підтримці малого та середнього бізнесу, армії та великих патріархальних родин, ну й звичайно, у покарання утриманців та адміністративно-залежного бізнесу.
Сам прояв цієї політики не має значення, головне результат – максимальне розширення соціальної бази консерватизму.
Серед першочергових дій, слід відзначити наступне:
1. Зменшення податків.
2. Позбавлення права голосу споживачів соціальної допомоги.
3. Надання права голосу всім громадянам України, поза залежності від віку, з умовою розпорядження цим голосом дієздатним головою сімейства з урахуванням п.2.
4. Заборона великому бізнесу працювати у певних сферах (в основному роздрібна торгівля в межах населених пунктів).
5. Посилення та збільшення чисельності армії.
6. Кримінальне покарання за лобізм. Інститут покарання за вимоги до спільноти (наприклад превентивним, до введення як норми, застосуванням вимог до особи, яка власне їх і висуває).
7. Заборона ліцензування, як інституту що направлений на ізолювання значної частини продуктивним шарів суспільства від високорентабельних бізнесів (такими сферами може займатись або тільки держава, або всі підприємці).
Також слід відзначити й старі, але як ніколи актуальні «кити» – заборона ростовщицтва (вічна фішка) та скасування системи часткового резервування (обмеження оберту фіктивних грошей).
ЩЕ:
Поза темою. Помічений цікавий феномен – ультраправі інстинктивно ненавидять великий бізнес. Більшість не може пояснити цей «порив душі». Мені здається, що ця схильність є наслідком не стільки ненависті до великого-успішного бізнесу, як підсвідомим розумінням «правими» тонкої найобки, що криється у теорії «юридичних осіб». Юридична особа це адміністративний інструмент ділової безвідповідальності, який насправді і стоїть за всім «великим» бізнесом. Якщо б маленькі ублюдки часів «краху доткомів» розуміли, що їхня оборудка закінчиться їх особистим банкрутством, то «бульбашки» і не виникло. Як не виникнуло б банкрутства банків США, якщо б за «фамільними» назвами стояли конкретні прізвища. Тому скасування інституту «фінансової безвідповідальності» може бути тим пунктом, що нарешті знову з’єднає крила українських ультраправих «ринкових фундаменталістів» та «пізніх оунівців».
ЩЕЕ:
І помітьте, ні слова про біогаз.
Слухайте Любі Друзі, як вам таке твердження: «неймовірний розквіт фемінізму відбувся у Західній Європі в часи Хрестових походів, коли безліч чоловіків вирушаючи за Гробом Господнім, залишали на своїх дружин господарство…». Звучить не дуже?
Так чому ви, дідько вашої матері, так ведетесь на маячню про «більшу емансипованість української жінки»?
Ющенко красень. Відновив та знову ліквідував окружний адміністративний суд [link]. Не здивуюсь, якщо сьогодні суди штампонуть нові ухвали, а завтра будуть ліквідовані обласний київський та печерський районний. Вже маю назви. Щось зі кшталту «Північний Обласний Адміністративний Суд»/»Південний обласний адміністративний суд» та малий та великий перські районні. Юля з Медведчуком заливаються сльозами.
ЩЕ:
Кстаті о птічках. Знову пішли розмови про саморозпуск СДПУ(о) [link]. «На каво ж ані біогазовую прінцесу оставят»?
Вчора ціна нафти в падінні пробила 70 доларовий бар’єр [link]. За деякими оцінками, наш північно-східний сусід повторює долю СРСР при падінні ціни нафти нижче 40 доларів за барель. Ця «криза» починає мені подобатись.
ЩЕ:
Хто не знає, Альєнде це чілійській керманич часів «до Піночета». Дійсно, Тимошенко на нього схожа. Спробуйте порівняти самостійно.
1. Тимошенко соціалістка латиноамериканського типу (тема що «Тимошенко це Уго Чавес у спідниці» почала гуляти Києвом задовго до статті Видріна [link]). Більш того, Альєнде прийшов до влади в результаті об’єднання комуністів, соціалістів та радикалів. Згадуємо «комітет національного порятунку» часів «України без Кучми» – Симоненко, Мороз, Тимошенко.
2. Тимошенко, як і Альєнде дуже цікавиться землею (привіт Боді Губському). В період 1970-1972 латиноамериканський товариш Юлії Володимирівни конфіскував у власників 25% всієї землі Чілі.
3.Тимошенко, як і Альєнде дуже цікавиться м’ясом. Одна з перших «війн зі спекулянтами» пана Альєнде, була зі… «скотоводами-монополістами». Результатом цієї епічної битви, було практично повне знищення галузі.
4. Тимошенко, як і Альєнде, дуже любить боротись з інфляцією. Звичайно, нашій україно-вірмено-єврейській латиноамериканочці далеко до 283% інфляції Альєнде, але вона зробила великий крок у цьому напрямку – за результатами певних місяців вона мала 32% річної інфляції. З іншого боку, Альєнде починав навіть менш амбіційно – стартова інфляція 1971 року – 23%, 1972 – 163%, літо 1973 – 193%.
5. Ну і нарешті, як і Альєнде Тимошенко регулярно намагається захопити владу за допомогою власних «штурмових загончиків». Правда тут є «нюанс», улітку 1973 чілійським силовикам набрид огидний социк і його уряд пав. Сам Альєнде покінчив з життям самогубством, а до влади прийшов військовий диктатор Піночет. До-речі, Тимошенко хрестоматійний приклад маніакально-депресивного типажу, а тому також суїцидальна.
Не знаю як вам, а мені ця безкінечна мильна опера «політичних телепузиків» вже давно набридла. Тому військовій диктатурі я тільки поаплодую.
ЩЕЕ:
- На науковім конкурсі в Дубаї, арабський вчений показав працюючий прототип автомобіля, якому для переміщення потрібна тільки вода.
- І що він за це отримав?
- Першу номінацію та страту за законами шаріату.
На порталі «Енергетика та промисловість Росії» знайшов статтю про використання в якості джерела енергії… звичайного піску [link]. На перший погляд стаття видається таким птахом-представником сімейства Anatidae ряду Anseriformes, як Anas platyrhynchos… але якщо вона має під собою хоч крихту правди, то у мене виникають побоювання за життя та здоров’я автора матеріалу.
ЩЕ:
До-речі, найбільш адекватний історичний прояв скандального ефекту «імперії кам’яних сокир» [link] ми знаходимо… у тому самому набридлому «трипіллі». Справа в тім, що ті хлопці практично володіли у Європі монополією на якісний кремній. Закінчення ери каменю, крім самовбивчої господарської практики (дехто вважає що саме «трипільці» створили «дике поле») та змін клімату, вважається однією з причин закату цієї протоцивілізації.
Скажу банальне, тільки-що бачив по тіві жахливу сцену. Депутат київради чорт-зна скільки раундів пиздив нівчому не повинного афро-африканця. Це жах. Куди дивиться ООН та комітет боротьби з расизмом і ксенофобією? А ви кажете ГломурнийБлондінкоПісаренкоДемонструєЮридичніПізнання!™ чи ВеликийАдроннийСвітовийЕкономічнийКрізісЪ!™.
ЩЕ:
По-честі, мені бій не сподобався.
За уряду Тимошенко росли лише три речі, це інфляція, податки та рівень корумпованості державного апарату. Хотів-би продовжити цей ряд, але не можу. Ніяких інших успіхів, «Біогазова принцеса» не мала.
Критикувати Тимошенко просто. Хочаб тому, що її нізащо хвалити. Але справа це невдячна. І з одної простої причини: Тимошенко не державний діяч, вона актриска. Так, звичайнісінька така бездарна актриска провінційного драматичного театру. Вона не вміє керувати, вона вміє посміхатись, плакати, хіхакати, гнівно зиркати підфарбованими оченятами, та влаштовувати щотижневі сольні виступи на прес-конференції після репетицій ансамблю пісень і плясок імені Вірьовки, який у нас чомусь по недолугості називають «Кабінетом Міністрів України».
Знаєте, нещодавно я рився в архівах новин яндексу вишукуючи різноманітні політичні казуси і на дещо натрапив. Це дещо – історія про те, як в Італії у парламент обрали порнозірку. І тут мене осінило. Я зрозумів основну помилку у відношенні до Тимошенко. Це дуже проста і дуже груба помилка. Її демонізують.
Так, Тимошенко інтриганка. Так, вона корупціонерка. Вона брехлива, некомпетентна і зрадлива. Вона надзвичай властолюбива. Але вона не демон. Насправді, якщо на секунду відсунутись від ситуації, то чітко видно що вона смішна.
Всі її якості, всі ці істеричні хихотіння і картинні сльози. Всі ці маніпуляції та крадіжки, все це має один дуже старий і дуже простий прототип. Тимошенко не є політиком чи державним діячем, вона є типовою нереалізованою актрискою. Вона не має принципів, переконань чи програм, вона має лише амплуа.
Інтриги за владу, наклепи, відверта брехня та спроби маніпулювання старшими по посаді, бунти проти керівництва. Щоб це побачити, достатньо просто виїхати з Києва, знайти якийсь забитий райцентр з власним театром та подивитись на місцеву «примадонку». Ви не знайдете істоти більш властолюбивої і більш схожої на Тимошенко, ніж ця незреалізована зірочка колгоспного масштабу. Тіж жести, тіж інтонації, тіж звички.
Навіть смішно, все що приймається за розум, хитрість і злостивість, насправді знаходить аналогію у Єбєнісранській самочці. Таж труппа, повна хлопчиків з високими голосами та гомосексуальними замашками, тіж розборки за гримерки та тіж ссори з директором і таж мишина возня бридких, смішних провінціалів.
Тимошенко завжди любили називати актрисою, але ніхто не думав подивитись на це порівняння буквально. Тепер зрозуміло, чому українська політика так схожа на щось середнє між малобюджетною мелодрамою та бразилійськім телевізійним «милом». Ми цього вже не помічаємо, але в Україні політичні новини показують у час, коли прийнято показувати серіали для домогосподарок.
У нас люблять посміюватись над власною державою. Хоча насправді держава це не смішно. Держава це складний і дуже могутній механізм.
Знаєте, кожного з вас можна стратити. Кожного можна залишити без власності, або посадити до тюрми. Вас можна зігнати у концентраційні табори, взяти у заручники ваших родичів та піддати вас тортурам. Все це робить держава.
Знаєте, можна зібрати купу людей і примусити їх побудувати космодром. Можна взяти їх, та примусити розробити ракету, яка може долетіти до місяця. Можна побудувати найбільший у світі літак, взгромоздити на нього ракету певерсти ракету на космодром для проведення пуску. Все це може зробити держава.
Знаєте, можна навіть взяти уранову руду, збагатити її, хитро скласти пристрій та зробити ядерну бомбу яку відправити у інший кінець світу щоб мільйони негрів нарешті припинили страждати від голоду.
Йдучи бруківкою вулиць Києва, вам важко повірити, але не дивлячись на всю цю видиму надійність, на цю фундаментальну монолітність, але все це дуже крихке середовище що постійно балансує між ентропією і порядком. Невидимі підземні ріки йдуть під вашими домами, ливневі потоки розмивають пісок під асфальтом, величезні маси вологої глини і землі, повільно пливуть між жарами бетону, огинаючи вбиті на десятки метрів під грунт шпали. Цьому протидіють насоси, дренажні шахти, ливневі колодці, розгалужена система каналізації, мільйони кілометрів товстелезних кабелів та незчисленні лабіринти підземних комунікацій.
Ви цього не помічаєте, але кожен раз коли забивається якийсь колектор, рветься трос, тріскається асфальт чи навіть здихає бродяча собака, залишаючи по собі смердючий труп, приходить людина яка лагодить, чистить, зварює метал, катає асфальт чи запаковує смердючий шмат плоті у пакет і передає його кудись далі у таємничі коридори функціонування складної суспільної системи.
Ми цього не розуміємо, але наш дім, наша вулиця, наше місто і наша держава є складними механізмами, що існують не самостійно, а постійно і напружено працюють. Варто якомусь санінспектору не кинути за графіком отруту у ваш підвал, і по вашій квартирі забігають пацюки. Варто якомусь роботязі не почистити якийсь дренажний тоннель, і ваш будинок трісне. Варто якомусь ветспецу вчасно не відстрелити певну кількість бродячий тварин, і вашу дитину загризе дворняга. Кожен з нас не дивлячись на власний індивідуалізм живе у системі з переплетених обернених зв’язків, і варто якомусь з елементів цього ланцюжку зазбоїти, як у нас починають проблеми.
Я люблю порівнювати державу з механізмом менш складним, але тим не менш наочно могутнім – з АЕС. Атомною ЕлектроСтанцією. Шедевр інженерної думки, що тим не менш є логічним розвитком ідеї паровоза і доводить що стімпанк не мертвий, він просто вже не смердить копоттю вугільної сажі. Закована та направлена на результат ентропія радіаційної випадковості. Паливні елементи, графітні стержні, турбіни, охолоджуючи системи. Складна електроніка, дублювання, контроль.
А тепер уявіть АЕС, де роботою станції починає керувати сам персонал. Уявіть, як в адміністрації на посту секретарки з’являється молоденька невдала актриска з провінції. Як вона приходить до висновку, що станція це великий театр і вона тут головна примадонна. Вона з’являється в довгій спідниці з чорною хусткою на голові перед вахтершами. Вахтерші її обирають. Вона з’являється у латах на коні перед ведучими стєнгазєти та розповідає що керуючий тим-то відділом краде гайки. Загальне одобрямс. Вона одягає сплетений у косу шиньйон і виступає перед прибиральниками обіцяючи більшу зарплатню. Її обирають, обирають і обирають. Вона розповідає всім як вона покращить роботу станції, як відловить всіх злодіїв і як перетворить цей брухт на найкращий реактор у світі. Вона обіцяє і обіцяє, всі невдачі звалює на злопихачів та зрадників, кричить про справедливість, рівенство і братерство. Одиниці компетентних людей, інженерів, скрегочуть зубами від злоби. Але прихильники за неї. Бидло їй співчуває.
І ось настає тей момент, коли вона входить у залу управління реактором. Вона нарешті може натискати на кнопки. Актриска переможно посміхається. Залишки інженерів вивозять своїх дітей подалі від станції. Вона розминає наманікюрені пальчики і готується почати. Мільйони мавп за друкарськими машинками не можуть написати «Війну і мир», але однієї мавпи за пультом керування АЕС цілком достатньо щоб розпочати армагедон.
Кажуть, всі ми походимо від мавпи. Наша провінційна актриска, Юлія Володимирівна Тимошенко – не виключення, але приматоподібна прабабця «Юлі», мала в руках гранату, яка й передавалась посагом всі покоління.
Мені давно вже набридло пояснювати очевидні речі. Некомпетентний виборець, що сприймає державне управління як телевізійний серіал і голосує за порнозірок, отримає те, на що він заслуговує. Кожен народ має той уряд, якого вартий. Любите голосувати серцем? Тоді краще взагалі не ходіть на дільницю. Коли ядерний реактор починає вибухати, його не зупиниш казочками про те, хто у цьому винен.
Час відділити шоубізнес від політики, час відправити на звалище історії недолугу провінційну актриску і її педерастичну труппу. Тільки від вас залежить, чи буде цей сезон телесеріалу «страсті хохлополітики» останнім, чи ви й далі замість власних справ і власного бізнесу, продовжуватимете дивитись це убоге мило. Тільки від вас залежить, чи буде уряд і далі «ансамблєм пєсєн і плясок», чи нарешті стане технократичним інститутом, який перемагає ентропію.
Варто було Ющенку розпустити раду, як долар впав, а об’єм торгів на ПФТС виріс. Моя економічна гіпотеза, вчергове довела свою істинність. Котигорошку привіт.
ЩЕ:
Офісному планктончегу, який волає про БЮТжет-2009 від біогазової принцеси. Шановні, походу у ньому (тільки по зарплатні найманих працівників) податкове навантаження збільшуються на 4%. Це означає, що ви будете працювати на державу ще два додаткових тижні на рік. «Думай Вася, думай шо крічіш».
Цей Президент просто красень. Його треба обрати не просто на другий строк, а на третій, четвертий і п’ятий. Слава Третьому Гетьманату!
Андрій Ан-ко був звичайним прилипалою. Тим самим типажем, що грубими лестощами та клянчанням видобуває з сильних (а часто і поранених) хижаків свою порцію цигарок, чупачупсів та подружок блядей, яких вже поєбали і викинули ті, хто дозволяв Андрію до себе прилипати. Казали, що варто вимовити його ім’я тримаючи у руках гроші, і він з’являвся поряд і починав канючити. Тому більшість його знайомих, не вимовляли прізвище Ан-ко тримаючи у руках хрусткий купон, ну а потім і хрустку гривню.
Я Андрія не те щоб зневажав (як істинний мізантроп я зневажаю все людство), а використовував. Тому вже у 13 років познайомившись з концептом біхеворістики винагороджував його лестощі тільки якщо вони промовлялись на людях, що зазвичай Андрій робити не любив. Лизання жопи за дрібні подачки (як наприклад за пару штук «Бонда легкого»), Андрій зневажав, хоча і використовував.
Хитрі західні технології маніпулювання свідомістю зробили свою справу, тому Ан-ко підлещувався до моєї особи так-же, як підлещувався до найкрутіших пацанів на районі, і робив він це на публіці. Цей факт, мав цілком прогнозований наслідок – інші пацани до яких він підлещувався, стали мене вважати за свого. Як і інші прилипали. Це ще більш посилилось, коли у мене з’явилась особиста «шістка». Шісткою був «Тьома» і ви не повірите, але я жодного разу його не відпиздив, не дав йому щось та не розводив його на бабки. Тьома був маленьким кар’єристом у світі шісток, тому дратував мене навіть більше ніж Андрій. Тому я постійно давав Тьомі беззмістовні завдання, щоб відволікти його подалі від себе. На відміну від Тьоми, Ан-ко був шісткою хоча і своєвільною, зрадливою, схильною мнити себе рівнею собі, але талановитою.
Саме чітка робота Андрія, стала результатом таких подій як: 1. Я вперше напився Водки (за чужий рахунок, до-речі) 2. Я вперше накурився трави (як слід здогадались – теж шарової) 3. Я вперше вхопив лапцею вологий волохатий сейф якоїсь його однокласниці (підозрюю що він мав на неї якісь плани, але я на це забив).
Крім того, він є моїм першим спільником у вчиненні таких злочинів як «Грабіж» та «Розбій» (велика літера не випадкова).
Але мова не про Андрія, а про Путіна. Точніше про російський патріотизм.
Ми часто курили куплені поштучно і заникані у парадняку сигарети, обговорюючи з Андрюшею Володимира Володимировича. Обом він подобався. І справа не стільки у Чечні, польотах на літаку і красивому картузику, що був одягнутий на борту підводного човна «Курськ». Справа у чіткому відчутті, що Путін – такий-же босяк як і ми. Він говорив як ми, діяв як ми, і так же нахабно катав на бабло, як це робили ми. Путін – це була наша кров від плоті. Згодом я захоплення від босяка-Путіна втратив. А Андрій ні.
В передостанній моїй зустрічі з ним (Андрієм, не Путіним), він вчився на романо-германському факультеті якогось відстойного ВУЗу, неконтрольовано курив план і міг вести розмови лише про те, кого б гарно було-б виїбати (показуючи пальцем по об’єкт «вождєлєнія»).
В останній розмові щось змінилось. Він вже не вчився (Андрій, не Путін), він перекладав якісь срані інструкції до кавоварок. Він вже не буви гопніком чи растаманом, він був православним. І найгірше: він вже забув, навіть як думати про блядей. Місце веселенької хвойди і її тугенької піхви, надійно замінили «Росія которая встаєт с колєн» і «План Путіна». Дійство огидне. Я не витримав.
Це був один з перших випадків, коли я запалив «Вєлікім Анлюсом» у ріал-лайфі. Ан-ко задьоргався. Ан-ко не вірив своїм вухам. Велика, велична, прекрасна росія може викликати таку зневагу? Неможливо. Він побіг вверх по сходам (справа відбувалась у нашому під’їзді) за книжками. Він почав листати джерела і доводити. Він намагався не слухати контраргументи. Один раз у нього почалась типова (навіть «клінічна») істерика. Врешті-решт ми знайшли крихту порозуміння. Не тому-що, я чи він були толерантними, не тому-що нам набридло, не тому-що хтось визнав іншого правим. Ми знайшли порозуміння в одному питанні і лише з одної причини – будь Андрій хоч сто разів «російський патріотом» і «православним віруючим», але він назавжди залишиться киянином. Його захист пробила одна фраза – «якщо російське православ’я має якийсь зв’язок з хрещенням Русі, то нехай вони роблять своїм центром Київ. Татаро-монгоське іго закінчилось, час повертатись до Матері». Андрій закляк, замовчав і… нарешті видавив «да». Я додав «а далі ми поглинемо всю їх срану державку». Ан-ко вже не мав сил суперечити. Вєлікій Аншлюс переміг.
Повну підтримку діям уряду з недопущення розпаду коаліції у Верховній Раді висловлюють колективи фермерських господарств, представники молодіжних осередків та пересічні мешканці Дніпропетровська й області. Вони переконані, що «ніхто не має права нехтувати вибором наших співвітчизників….Шановна Юліє Володимирівно, всебічно підтримуємо ваше гаряче бажання забезпечити громадянську злагоду. Ваш уряд знаходиться на вірному шляху! Знайте, що ми підтримували і будемо всіляко сприяти вашій діяльності і роботі уряду”, – наводить прес-служба слова представників громадськості Вінницької області.
ЩЕ:
Феєричний хохлотреш. Навіть не знаю що виділяти. Піарщики біогазової принцеси жжгут.
ЩЕЕ:
Хтось, потримайте труси Юлії Володимирівни. Бо вона з них скоро вистрибне, так боїться втратити крісло.
Сергій Лис про Ракетний крейсер «Україна» у мілітаризм_юа.
###
Ядерна Зброя, Ракетний крейсер «Україна», Третій Гетьманат, заборона абортів, кара за іншомовство та подвійне громадянство – ось одні з основних «маркерів» ультраправих.
Хай подохнуть десятки мільйонів пенсіонерів та інвалідів, але крейсер «Україна» буде добудованим. Хай згниють сотні тисяч ветеранів ВОВ (особливо 1945-1965 років «воювання») і подібних «онуків війни», але крейсер Україна буде добудованим. Нехай зійдуть в могилу тисячі сраних «вкладників ощадбанку» й подібних «жертв аліта-центрів», але Ракетний крейсер «Україна» увійде в склад вітчизняних ВМС.
Крейсер – наш шанс розчавити ординську ерефію у війні на чорному морі. Крейсер, це те що доводить – ми Держава, а не купка малоросів що чекають чиїм домініоном стати. Ми маємо найкращих у світі ракетобудівників. Маємо найкращих у світі розробників зброї. Маємо найгордіший у світовій історії мілітарний дух, який не зломлять жодні поразки і не розбестять ніякі перемоги. Крейсер «Україна» – це сама Україна. «Смерть чи Слава, Слава чи Смерть! Україна – вперед!». Клептократична лже-еліта має бути знищена. Гетьманат переможе.
ЩЕ:
Готовий фінансувати добудову крейсеру «Україна» за власний кошт. Куди слати SMS?