Нотатки Українського Імперіяліста™

В моєму особистому списку романів які я хотів би написати, але ніколи не напишу, першим номером значиться історія фірми “Steepler Trade Ltd.”, тієї самої що подарувала постсовдепії безсмертний клон Famicom Nintendo, 8-ми бітову ігрову приставку Dendy.

Це має бути типова історія бізнесу 90-х від маленький мажорчиків, діточок радянської номенклатури. З тією самою станцією урядового зв’язку, розбещеними маленькими фріками, первинним накопиченням капіталу та жорстким і безкомпромісним ріаллайф.

Там має бути багато крові. Кров має бути липка як патока та перемішана з скалками черепу й часточками вибитого з ТТ мозку.

Там має бути багато кокаїну. Кокаїн має обдувати з кожної сторінки їдкої білою заметіллю сто разів замішаної з анальгіном реекспортованої зі Словаччини бадяги.

Там має бути багато повій. Повії мають бути брудні, кричуще вульгарні, молоді, меркантильні й постійно післяабортні. Вони мають сидіти накачані тим самим розбадяженим кокаїном на сходах біля входу до зали ігрових автоматів на першому поверсі готелю Інтурист та забльовувати власні туфлі на шпильках.

Там має бути рекет. Мають бути жвачки бубль-гум. Має бути перше пиво в банках. Мають бути перші оптові ринки та перші вибори Єльцина.

А ще там мають бути герой та антигерой. Один з Steepler, сифілісом та абортами накокаїнених блядей, а інший з дитинством і приставкою Dendy.

Один організовує Steepler, а інший грає в Battle City. Один переходить з приставок на алюміній, а інший шукає чітерські коди в Prince of Persia. Один змінює алюміній на нафту, а інший дрючить джойстик в RoboCop 2.

Ну і сюжет має бути в такому дусі: дев’яності закінчуються, маленький уйобок проходить школу, інститут, стає спочатку торговим представником, потім засвоює фотожоп, маркетинг, піар, словом робить типову кар’єру офісного планктону та осідає в якомусь сраному відділі збуту і заводить собі рожевеньку «жежечку».

З іншого боку голова Steepler Trade Ltd. не гине від кулі шального кіллера, не знюхується, не ловить СНІД й навіть не губить свій капітал у перші роки Путіна, а дуже навіть стає членом «Єдиної Росії» та куратором якоїсь її молодіжки по-типу «Наших».

Але тут виникає головна проблема, чому цей роман не може бути написаним – немає кульмінації. А щоб вона була правдоподібною, має відбутись одна проста подія: сучасна «криза» має закінчитись не пшиком по-типу «краху доткомів», а неілюзорним Великим Піздєцом.

Наш планктон звільняють, конфісковують шкоду октавію, виганяють зі орендованої в якихось мтіщєвах квартири, навіть забираюсь якийсь сраний ноутбук куплений у розстрочку, після чого він бере дідівський обріз та проникає до якогось сраного особняку на якомусь нахуй не потрібному рубльовському шосе де зустрічає, так, голову Steepler Trade Ltd. На дивані, в махровому халаті, з варикозними венами на ногах, жорстким відходняком та хронічним невиліковним сифілісом.

І ось тут відбувається найцікавіше – я не знаю чим закінчиться ця зустріч творіння і деміурга. Просто не знаю. Це мабуть головна причина чому такі романи більше планують писати, ніж насправді пишуть.

::топ-блог::