Архив рубрики «клаптики»

.rz: Пісня радості та щастя.

06.08.2010

Ефемерні розміри дисонансу, напинають вітрила порожніх можливостей. Полюси відштовхуються, матерія зустрівши антиматерію анігілює, вакуум вступає в боротьбу з гравітаційним абсолютом чорної діри, а здоровий організм бомбардує лейкоцитами паразитичних зайд.

Це діалектика.
Це пісня.

Це пісня про дощ.
Це пісня про прохолодне пиво.
Це пісня про еліту.

контреліту

надію

боротьбу

революцію

дівчат

у

червоних

спідницях

Про

личинки

м’ясо

мух

порожню попільницю

королів

та

капусту

Це пісня про сколопендру.
Сколопендра це комаха.

Їй дають муху – вона їсть
Їй дають ще одну муху – вона теж їсть
Їй дають
Ще

і

Ще

І вона їсть

Поки

Її брюхо не лусне… і…
Залишки недотравлених мух
Не
Почнуть
Лізти з черева

Вони лізуть
А вона далі їсть
І так до смерті

Це пісня про Мішу Бродського
Як він кричить «Платіть податки!».
Як він кричить «Наймайтесь в хедж-фонд дружини Тигібка!».
Як він верещить «Не подобається Україна? Тоді уйобуй в Грузію, поки держмито за зміну громадянства ще не 14 000 гривень».

Це пісня про суворих хлопців у кенгурушках кольору камуфляжу НАТО, що в 4:00 дня «М» зі священними ножами,
Поратимуть натягнуті
Як ритуальні
Барабани
Животи

Януковича

Азарова

Тимошенко

Турчинова

Могильова

Луценко

Шуфрича

Льовочкіна

Даїшників

Чиновників

Ментів

Податківців

Тигибка

Ну

І

Звичайно

Його

Блядської

Дружини

З

Її

Сраним

Венчурним

Фондом

І

Її

Єбать

Його

В

Жопу

Мішою

Бродським

Це пісня про те, як з черва Міши вилізатимуть недотравлені через пігулки для похудання:

Біфштекси

Тістечка

Торти

Великі

Мацні

Шматки

Кошерного

Сала

Ананаси

Мамусині форшмаки

Рябчики

Та

ретельно

Проварені

Скибочки

Тіл

Немовлят

Гоїв

Це пісня про Зінченко.

Про те, як він викривав нам «Любих Друзів».

Про те, як за його ж задумом про нього здорового казали що метастази.

Про загублені п’ять років.

А може десять.

А може п’ятнадцять.

Про бютівський тихий дерибан в київраді з ним на чолі.

Про метастази.

Про реальні метастази які він сам накликав.

Про іронію смерті і справедливість.

Це пісня про ломехуз [link].

Про мурашиних драг-дилерів.

Про те, як вони заходять
В мурашник

І

Кажуть

Мурашиною мовою феромонів:

«Русскоязичіє».

Або кажуть:

«Євроінтеграція».

Або:

«Нумо хлопці…».

Або:

«Ні НАТО».

Або нарешті:

«Спекулянти вкрали всі ваші маски, цукор та пігулки таміфлю».

Це пісня про залежність мурах від виділень ломехуз.

Про те, як мурахи їх годують.

Про те, як ломехузи відкладають свої яйця поряд з мурашиними.
Як з яєць вилупляються личинки
Які не криючись від мурах
Їдять

мурашині яйця

Їдять

мурашині личинки

Вимагають

корм у мурах

Збивають

мурах мажорними тачками

Ростуть
Відрощують

черевця

Торгують

абортивним матеріалом

дитячими органами

дівчатами-підлітками

Та

Вчаться

Говорити

Про

Українізацію

Євроінтеграцію

НАТО

Русскоязичіє

Права

Жінок

Та

Дітей

А

Також

Необхідність

Сплати Податків

Ця еліта не «лже-еліта». Вона справжня еліта, але іншого біологічного виду.

Відмінного від нас.

Іншого полюсу.

Іншої полярності протонів та електронів.

Іншої сторони лінії гравітаційного колапсу.

Homo Lomechusus. Scolopendra Sapiens. Metastasis Ukrainians.

Паразити

Інші

Чужі

І лише один вихід –

Вибраковка.

Це пісня про Вибраковку.
Пісня Радості і Щастя.

::топ-блог::

Рубрика: ІдеалиМайдану™, клаптики, класова свідомість, клептократи, консерватизм, на вибраковку, податки, євробидло, ідеологія | Комментарии (3) »

.rz: Клаптики.

17.07.2009

Юля Тимошенко попросила кредит на ПодоланняНаслідківСвітовоїФінансовоїКризи™ у Північної Кореї. Варіант з Зімбабве розглядається.

###

Половина Києва в надписах від руки «эти садитски воздействуют на нас на расстоянии, уродуют, убивают нас». Одразу уявив секту гомиків-конспірологів-женофобів та їхній маленький майнкампф. Цікаво люди живуть, а це ще не осінь.

###

Хроніки економічної кризи: народ вже не тільки активно розкрадає будмайданчики, але й взявся за фабрики і заводи. Людям що займаються продажем різного залізяччя, почали носити деталі промислових механізмів. І це прекрасно.

###

Довбана мода, у Києві відсотків двадцять дівчат ходять без бюстгальтерів. Погана осанка це некрасиво, але терпіти можна. Соски що стирчать з під маєчок, це провокація зґвалтування, але теж терпіти можна. Але дівчата з поганою осанкою у яких стирчать соски, це вже естетичний шок.

###

В зомбоящику знову у фаворі астрологи, на книжкових розкладках полиці заповнені опусами про йогу. Нульові закінчуються дев’яностими.

###

38-й маршрут автобуса. Сітілаз. В пробці, від спеки чи нудьги дівчинка в короткій спідничці що сидить над колесом, розсуває ноги. Про відсутність білизни чи то забула, чи то забила. Згадав Ніцше: «якщо довго дивитись у прірву, то прірва подивиться на тебе». Прірва на мене подивилась, я підморгнув прірві. Коліна зсунулись.

###

Визначати що уряд штампує гроші дуже просто, продавцям все важче дати решту з новеньких хрустких купюр великих номіналів.

###

«Хочу забеременеть» голосно каже дівчинка №1 в маршрутці на борщагівці, «но мой урод интересуется только играми на компе, а у тебя как?». «Нормально» каже дівчинка №2, «мой мальчик всего на пол года моложе меня». «Окей» каже дівчинка №1 і просувається до виходу, «мне скоро выходить». «Облей чем-то монитор» каже дівчинка №2, «обычно помогает».

###

Київ це місто де простір і час злились утворивши новий континуум. Тут відстань вимірюють не метрами, а час не хвилинами. Все вимірюється пробками.

- Ти далеко?
- Зараз в пробці на московський площі, залишилось ще дві.

- Скоро будеш?
- Пробка на кардачах і тянучка на біля волинського.

Ейнштейн дивиться на Дениса Басса як на лайно.

::топ-блог::

Рубрика: клаптики, неформат | Комментарии (3) »

.rz: Пустота. Нічне, рефлексивне.

26.03.2009

Перша людина яка шукала моєї дружби і яку я згадаю, було негреня. Негреня народилось у СРСР. Негреня мало мамою росіянку, а татком космонавта.

Татко все ще знаходився на орбіті. Татко познайомився з мамою 1980 року. Стандартна історія. Олімпійський ведмедик – бридкий звідник.

Негреня всі били, а я ні. Негреня вважало це за гарний знак. Негреня шкрябало руку, показувало білу шкіру в ранці і говорило «дивись, я теж білий, тільки загорілий». Потім негреня розповідало про татка на орбіті.

Вже тоді я не вірив, але не подавав виду.

Я взагалі часто не подаю виду.

Люди сприймають це за віру. Це їхні проблеми.

Взагалі, здається все моє життя люди навколо діляться зі мною своїми проблемами.

Вони вважають що мені не похуй.

Насправді мені похуй, але похуй одночасно і на всіх. Мабуть у мене легка форма аутизму.

Оскільки мені одночасно похуй на все і на всіх, конкретним людям здається що я до них дуже уважний.

У мене є набір унікальних талантів: великі очі що вміють неагресивно дивитись в інші очі, здатність не слухати співрозмовника але запам’ятовувати все що він каже, та неймовірний талант автоматично вставляти в розмову різні фрази що символізують мою увагу.

- Бла-бла-бла-блабла.
- Угу.
- Бла-бла-бла-блаблабла-блабла.
- Так.
- Бла-бла-бла-бла-бла.
- Цікаво.
- Бла-бла-бла-бла-бла.
- Я теж так думаю.

Люди вважають мене дуже приємним співрозмовником.

А ще, видають мені свої таємниці. Все життя.

Я так розумію, що цим вони шукають мою дружбу. Достоєвський писав: «дружба це приниження».

Все моє життя люди шукають шанс повідомити про себе щось принизливе.

Оскільки я не звертаю на бесіду уваги й тільки дакаю, я ніколи не показую засудження.

Люди вважають мене гарним другом.

Насправді мені похуй на людей. Всіх людей. В цім плані я не ксенофоб.

Особливо це проявляється з жінками.

Чоловіки майже не слухають жінок, жінки взагалі ніколи не слухають інших жінок.

Я майже наркотик для жінок, варто поговорити зі мною півгодини, і я вже її хобі на найближчі роки.

- Блаблаблаблаблаблаблаблаблаблаблабла…
- Угу.
- Блаблаблаблаблаблаблаблаблабла-блабла-блаблаблаблаблабла…

Жінка що підсіла на мене, вибачає мені все. Що я мудак, що насправді я можливо її і не слухаю, що я ніколи їй не дзвоню і нічого їй не дарую, що їй першій доводиться переходити на «новий етап відносин», що у мене є інші такі ж жінки.

Я не чоловік, а абсолютизована увага.

Ідеальна пастка для жіночого Его.

- Бла-бла-бла-бла.
- Так.
- Блаблаблаблаблаблаблаблаблаблаблабла…

Жінки шукають моєї уваги. Я сама увага. Їм дуже не хочеться втрачати мою увагу, навіть якщо як вони підозрюють вона удавана.

Дружба це приниження.

Жінки розповідають мені свої таємниці.

Я знаю вже два десятка історій як жінок ґвалтували.

Від першої особи.

- Блаблаблабла.
- Який жах.
- Блаблаблабла.

Я їх всі пам’ятаю. З дрібницями. З моделями автомобілів в які вони сідали та іменами кожного з групи ґвалтівників.

Мої великі карі очі дивляться уважно і без засудження.

Мені абсолютно похуй що мені розповідають і це сприймають за увагу.

Десь з 16 років, мені задають одне питання: «я що, у тебе перша?».

- Так – кажу я.

Наркотик для жіночого Его. Маленька аутистська голка. Життєдайний героїн уваги.

- Блаблаблаблабла.

Достоєвський, ти правий.

Я не знаю що зараз робить негреня.

На орбіті пустота.

::топ-блог::

Рубрика: знайшов через яндекс сука?, клаптики, крео | Комментарии (2) »

.rz: Крео.

19.09.2008

- «Марева забутих НДІ» -

Є щось харизматичне у всіх цих артефактах адміністративних реформ, цих загублених у середині дев’яностих, давно ліквідованих міністерствах, всіх цих управлінських структурах що керують давно приватизованими галузями народного господарства та в залишених без фінансування НДІ, де каморки людей з кульманами давно як замінили офіси різних мутних емелемів, що не гублячи минулого виробничого досвіду, використовуються старі, забуті попередніми хазяйвами, психотронні апарати, але не для підготовки різних космонавтів, розвідників та партійних функціонерів, а для продажу якихось кремів проти прищів, шампунів проти облисіння та мил для найінтимніших місць людського тіла.

Ці каморки не міняються, вони просто маскують свою суть шарами гіпсокартону, за яким певно і замуровані кульмани та скелети радянських інженерів. Там міняють дошки пошани передовиків наукового виробництва на акуратні стіночки зі вставленими у рами дипломами рекордсменів стаханівського руху з продажу різного лайна. Там міняють старі засрані мухами фікуси, на пластикові бансаї. Там змінюють форму, але залишають неушкодженою суть.

Є щось що взагалі ніколи не міняється у цих приміщеннях-жертвах управлінських флуктуацій. Воно не може змінитись. Це КПП зі старичками-вахтерами та суворим пропускним режимом. Вони є квінтесенцією цих місць. Вони надія на те, що коли-небудь якісь політичні зірки прийдуть в норму, якісь кліматичні умови знову припинять чудити, що колись, на якомусь оберті хаотичних реформ про них, про всі ці НДІ, забуті флагмани промисловості, всі ці міністерства та куруючі поштові скриньки, так ось – якось про них згадають.

Яке-небудь світило стане на правильну орбіту, хтось впустить якусь запилену папочку з якої випаде якийсь полинялий папірець, хтось випадково неправильно натисне якусь клавішу якогось допотопного 286 айбіем-подібного і на екран вийде їх особистий код, і ось тоді, саме тоді, все повернеться до норми.

Кульмани вирвуться з гіпсокартонного полону й розкидають стенди з шампунями та графіками росту продаж, старі важкі столи з ДСП, немов казкові тролі, піднімуться з запліснявілих підвалів й займуть свої місця, замість молоденьких студенток у коротеньких спідничках, по гулким коридорам забігають лисуваті чоловіки з портфелями під пахвами, в сірих у смужку костюмах з нарукавниками поверх засалених піджаків.

Не знаю, чи відбудеться це. Але саме віру у це я читаю в очах вахтьорів. Саме цьому культу присвячені святилища їх келій-каптьорок. Саме про це кажуть їхні погляди сповнені шляхетної понад-мети. Це їх символ віри. Це їхній привид майбутнього, колективний вершник без голови.

::топ-блог::

Рубрика: клаптики, крео | Нет комментариев »