Є речі, причинно-наслідкові зв’язки між якими очевидні для будь-кого. Горілка та похмілля. Сірники та пожежі. Секс і діти.
Хоча ні. Причинно-наслідковий зв’язок між вагітностями та встролянням кой-чого у кой-що для багатьох людей не очевидний [link].
Хоча це звісно лірика, мають існувати речі, прямий зв’язок між якими помітить і останній дебіл.
Але існують речі менш очевидні. Для дебілів.
Такими є війни зі спекулянтами і дефіцити. Соціальні програми урядів і безробіття. Соціалізм і карткова система.
Але є речі для розуміння яких треба мати специфічний соціальний статус та певне мислення.
Для прикладу, який зв’язок між новим податковим кодексом та масовими зґвалтуваннями у відділеннях міліції?
І ось тут доведеться розіграти комбінацію у п’ять кроків.
Крок №1. Є такі хлопці – екологи. Екологи дуже люблять екологію. Екологія колись була природою, а зараз стала «екосистемою». Екологи вірять, що люди дуже заважають екосистемі екосистемитись.
Найбільше екосистемі заважає екосистемно екосистемитись двуокис вуглецю. Двуокис вуглецю це такий газ. Він же діоксид карбону. Він же вуглецевий андигрид. Він же два атоми кисню та один атом вуглецю. Валентні електрони у комлекті.
Лірика: Є дві планети, обидві знаходяться у т.з. «зоні Златовласки» (Goldilocks Zone), областю біля зірки в якій з точки зору сучасної науки можливе життя. Атмосфера однієї планети складається на 4% зі страшного потепляючого газу. Атмосфера іншої на 95,32% з потеплячого газу. Увага, завдання: що це за планети і на якій з них температура на екваторі падає до -80 (мінус вісімдесят) градусів по Цельсію?
Правильна відповідь: Земля і Марс. Атмосфера Марсу на 95,32% складається діоксиду вуглецю, а температура на екваторі -80 за Цельсієм.
Оскільки страшний потепляючий газ потепляє, екологи екологічно рятують екосистему від потепляючих валентних зв’язків між двома атомами кисню і одним атомом вуглецю. Для цього вони вигадати папір в Кіото, в якому написано що одні держави повинні платити іншим державам за повітря. Точніше його відсутність. Точніше за відсутність викидів у повітря.
Крок №2. Є такий хлопець – Азаров. Микола Янович Азаров дуже любить гроші. Гроші він віддає пенсіонерам і вчителям. Пенсіонери за це голосують за Миколу Яновича Азарова, а вчителі рахують їхні голоси у виборчих комісіях.
Лірика: Система загалом самодостатня і в нікому окрім вчителів, пенсіонерів і Миколі Яновичі не потребує.
Проблема Азарова в тому, що грошей у Азарова мало. Гроші Азаров отримує шляхом: 1. Уламування Національного Банку надрукувати ще грошей. 2. Взяття кредитів у міжнародних організацій. 3. Узаконеного грабежу, чи юридично «оподаткування».
Грошей Нацбанк надрукував стільки, що скоро для закупівлі масла буде вимагати надати паспорт, справку з ЖЕКу та «сочінєніє на ізбранную тєму». Міжнародні інституції грошей Азарову не дають, а навіть (падлюки!) вимагають повернути частку від вже взятих.
Лишається лише грабіж.
І тут екологи і Азаров знаходять один одного. «Чому б – кажуть екологи – рубити капусту з це-о-два не тільки з Кіотського протоколу, але й зі всіх хто не є Миколою Яновичем Азаровим, пенсіонером чи вчителем?».
Так у нашій історії з’являються Податковий Кодекс та «екологічний податок».
Крок №3. Є такі хлопці – податківці.
Лірика: Грабувати – є така професія.
Податківці збирають податки, які Микола Янович дає пенсіонерам та вчителям за що вони голосують та рахують голоси.
Грошей у Миколи Яновича мало.
А ось Податкового кодексу – багато.
І ось ці хлопці знаходять у цьому кодексі екологічне оподаткування «місць тимчасового зберігання сміття».
«Що це за такі місця тимчасового зберігання сміття?» – питають податковики.
«Та це ж смітникові кошики!» – радісно відповідають вони собі.
Один лист-роз’яснення і в Україні з’являється податок на сміттярки.
Крок №4. Є такі хлопці – підприємці. Як це не неприємно вчителям, пенсіонерам та Миколі Яновичу Азарову, але все що нас оточує робиться цими хлопцями. Якщо назвати їх «спекулянтами» і почати з ними боротись, то починаються дефіцити; якщо обкласти їх податками на соціальні програми, то вони наймають менше людей і починається безробіття; якщо ввести податки на сміттярки, то вони знімають з балансів ці самі сміттярки і на вулицях стає брудно.
Так, після того як хлопці з податкової вирішили що податковий кодекс вимагає екологічно платити за оберігання природи від сміття, в Україні почали зникати урни біля магазинів. Ті самі, з решіточкою для недопалків зверху.
Відповідно комунальні смітники переповнились з приводу чого Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Міністерство екології та природних ресурсів України розродились листами, що їм здається що у кодексі малось на увазі щось інше, а не податок на сміттярки.
Але було вже пізно. Вулиці почали укриватись сміттям.
Крок №5. Є такі люди – Тедеєв Ельбрус Сосланович, Князевич Руслан Петрович, Янукович Віктор Вікторович, Ветвицький Дмитро Олександрович, Царьков Євген Ігорович, Самойлик Катерина Семенівна, Голуб Олександр Володимирович, Ляшко Олег Валерійович та Григорович Лілія Степанівна.
Мінімум один з цих людей педераст, мінімум один син президента, одна є дурепою з пляшкою бензину, а всі інші просто тупі уйобки.
І ось ця опозиційно-провладна шлоєбєнь розродилась законопроектом №9680 від 11.01.2012 [link] про введення штрафів за сміття. Те саме яке з’явилось після того, як підприємці прибрали смітярки, бо податкова вирішила що їх потрібно обкладати податками, бо у держави немає грошей, бо екологи дуже люблять природу яку екосистемно потепляють валентні електрони на марсі.
Ви правильно зрозуміли, відтепер якщо з вашої кишені випав папірець ви цілком зможете познайомитись з нашою рідненькою міліцією з її аккумуляторами змінного струму [link], пухкими мацними пальчиками та груповими зґвалтуваннями у відділках.
Ось так (раптово!) два маленькі атоми кисню і один атом вуглецю перетворились на гумовий кийок у задниці еколога.
Weird Connections, чи не так?
.
