Взагалі, юридичний парадокс «піраміди яка попереджає що вона піраміда» на перший погляд вирішується дуже просто.

Нова оборутка пана Мавроді є нічим іншим як «злочином без жертви», оскільки будь-який учасник піраміди вчиняє злочин передбачений ч. 4 ст. 190 КК України:

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або
організованою групою, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти
років з конфіскацією майна.

Найцікавіше тут інше, крім того що сама участь у піраміді має бути підставою для притягнення винної особи за вчинення злочину, цей злочин завжди є незакінченим і притягнення має відбуватись по формулі ст. 15 КК як за вчинення злочину який всупереч волі особи не був доведений до кінця.

Поясню, будь-який учасник піраміди стає частиною організованого злочинного угрупування що має на меті заволодіти майном невинних осіб, але оскільки умисел злочинців направлений на заволодіння майном особи яка не є співучасником, а отримують вони кошти інших злочинців, таке заволодіння неможливе з точку зору законів логіки (потенційна жертва стає частиною змови в момент передачі майна).

Т.ч. всі без виключення члени групи здійснюють всі необхідні для настання суспільно-небезпечного наслідку дії, але всупереч їх волі, через концептуальну неможливість його настання, не отримують бажаний результат.

А оскільки:

Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений
злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах
на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої
частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за
закінчений злочин.

То всі співучасники мають бути притягнені до відповідальності без факту наявності постраждалих.

Не менш цікавим є питання, чи можливо звільнення від відповідальності учасника піраміди за добровільну відмову від закінчення злочину (ст. 17 КК).

Хоча кримінальний кодекс передбачає суб’єктивний критерій ідентифікації певних дій особи як таких, що є добровільною відмовою від вчинення злочину, у вигляді усвідомлення особою можливості його завершення, але як співвідноситься усвідомлення можливості завершення злочину з реальною неможливістю його вчинення?

Це питання, в свою чергу повертає нас до теми вибору злочинцем очевидно негодящого способу, засобу чи знаряддя вчинення злочину, що відповідно до самого поняття злочину (ст. 11 КК):

Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне
винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і
містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але
через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не
заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи
юридичній особі, суспільству або державі

Є майже хрестоматійним прикладом казусу, де особа бажає настання суспільно-небезпечного наслідку (смерті невістки), вчиняє підшукування засобів та знарядь наближення його настання (циганської голки та пасма волосся), але не підлягає відповідальності в зв’язку з очевидно абсурдно обраним способом вчинення злочину (протикання циганською голокою ляльки вудду).

Уважний читач може запаречити, що хоча сама МММ-2011 є прикладом цілого ряду казусів (включно з казусом виконавця), але в зв’язку з очевидною злочинною направленістю діяльності організації, подільники мають притягатись за ч. 1 ст. 255 КК щодо Створення злочинної організації, а також участі в ній.

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого
чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою
організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних
такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння
зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або
організованих груп для розроблення планів і умов спільного
вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності
чи координації дій об’єднань злочинних організацій або
організованих груп –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти
років.

Згідно з такою логікою, змова гадалок з циганськими голками була б злочином, не дивлячись на абсурдний характер протиправного посягання.

Т.ч. ні шахрайство, ні створення злочинної організації не відповідає фабулі питання.

Основний злочин реально вчинений учасниками піраміди, це ч. 2 ст. 202 КК:

2. Здійснення банківської діяльності, банківських операцій
або іншої діяльності з надання фінансових послуг, а також
професійної діяльності на ринку цінних паперів без набуття статусу
фінансової установи чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо
законом передбачено набуття статусу фінансової установи чи
одержання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення
зазначених видів діяльності, або з порушенням умов ліцензування,
якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, –

карається штрафом від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох
років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до трьох років.

Що у відповідності до п. 4-5 ст. 12 КК не може бути визнаним ні тяжкими, ані особливо тяжкими і відповідно підпадати склад злочину ч. 1 ст. 255 КК.

В свою чергу, склад ч. 2 ст. 202 містить в собі неприпустиму для кримінального права бланкетну алюзію, тому застосування цієї норми відповідно до ст. 62 Конституції України та й самого (4. ст. 3) Кримінального Кодексу, виглядає доволі сумнівно.

Відповідно, наразі можна зробити наступні висновки:

1. Співучасниками і відповідно підсудними мають бути всі учасники «піраміди».
2. Застосування ст. 190, а тим більше ст. 255 щодо цих осіб є неприпустимою грубою помилкою слідства.
3. Притягнення спіучасників до відповідальності має відбуватись на підставі ч. 2 ст. 202 КК, як за закінчений злочин у випадку отримання великого доходу, й як замах на злочин у випадку відсутності таких прибутків.

ЩЕ:
Розповсюдження чуток про популярність МММ-2011 є частиною рекламної стратегії МММ-2011. Майте це на увазі, коли чуєте відповідні заяви чиновників. Ниточки ведуть до вершини, але вже іншої піраміди. Піраміди влади.

::топ-блог::

.

Букіністи на Петровці остаточно охуїли. Таке відчуття, що на книжкову блоху прийшли донецькі рейдери, повідбирали розкладки у дідків та, йоб їх донбасянську маму-курву, помножили всі ціни на 10.

Промінь ненависті OFF.

::топ-блог::

Сьогодні випадково був на Хрещатику. Калашніковци та юлєботи воювали колонками. З табору чорних йшли гімни та народні пісні, з табору менструальних одноманітний вереск «юлякосуносить» якихось допотопних мокрощолок.

Обидва табори відгородились від народу стяжками, з яких зробили паркани метри зо три заввишки. Що в принципі символізує близькість до народу як «влади», так і «опозиції».

Характерно: за Бомжиху агітували екс-старушки Черновецького. Бабусі щось істерично верещали та створювали чергу за «київською випічною», яка традиційно виявлялась звичайною сосикою в тісті.

У центрі спекотно та галасливо. Під землею в метрограді – проходно, але базарно.

Таке відчуття, що виходити на поверхню в центрі Києва – жахливе некомільфо. На поверхні голуби, менти, гастарбайтери, західноєвропейські гомики-туристи, бродячі собаки та політичні активісти.

В печерському пенсійному черги. Біля печерської податкової іноді влаштовують фофудьєносні марші крішнаїти. Крішнаїти ходять в білих штанях-підгузках та з хоругвою. На хоругві написано:

Харе Крішна
Харе Крішна
Крішна Крішна
Харе Харе
Харе Рама
Харе Рама
Рама Рама
Харе Харе

Крішнаїти йдуть колоною по два, плескають в долоні та роблять вигляд що грають на барабанах. Зі схованої десь колонки чутно музику, бій барабанів та голоси. Голоси співають:

Харе крішна,
Харе крішна
Харе рама
Хере рама

Крішнаїтам спекотно і соромно. Вони вікривають роти мов риби, та роблять вигляд що співають. Якщо підійти, то чутно:

Харе бла-бла,
Харе бла-бла
Харе бла бла
Бла бла бла бле

Їхні штані-підгузки липнуть до тіла. Обкурені вожді виляють у всіх суставах, як мають виляти обкурені вожді.

Я їду в автомагазин, купую вогнегасник і не купую домкрат. Йду до дому. У під’їзді смердить димом. Якщо у когось пожежа, тепер я мою всі шанси стати героєм. Тепер у мене є вогнегасник.

::топ-блог::

Ефект розповзання – емпірично зафіксована закономірність, відповідно до якої жіночі речі у чоловічій квартирі мають схильність займати все більше місця.

Фактично, Ефект розповзання це зафіксований у реальному світі процес, відповідно до якого при наявності у чоловіка хоч однієї власної жінки у хоч одному власному помешканні, кількість жіночих речей тяжіє до займання всього наявного простору, а кількість чоловічих має тенденцію наближатись до мінус безконечності.

Для ілюстрації цього факту, можна взяти простий приклад: виділивши на початку своїй дружині одну вішалку у шафі, за деякий час, ви завжди з подивом помічаєте, що єдине місце де ви можете повісити свій піджак – це спинка крісла.

Більш того, будучи покладеними на спинку крісла, ваш піджак чи ваша сорочка дуже швидко покриваються осадовим шаром її блузок, ліфчиків та трусиків.

Інший прояв Ефекту розповзання – поява її речей у найбільш несподіваних місцях. Зачіски за батареями, шпильки за шафою, помада у системному блоці вашого комп’ютера.

Іноді виникає підозра, що жіночі речі мають свій окремий від хазяйки інтелект і воліють інвазивно розповсюдитись по всій квартирі.

І ця теза не позбавлена певного сенсу. Адже відомо, що у еволюційній конкурентній боротьбі виживають тільки найбільш егоїстичні реплікатори. Оскільки жіночі речі без сумніву розмножуються, це просто детермінувало появу повзаючих парфумів, норних депіляціних кремів та лякливих пінцетів, що тільки і бажають що втекти від основної популяції, зачаїтись у найбільш темних закапелках та почати свою підлу репродуктивну справу.

Наявність еволюційної боротьби та розмноження серед жіночих речей, підтверджується ще одним загадковим феноменом: а саме, Парадоксом самозародження Тампона.

Ще у середньовіччі, науковцями вважалось що такі тварини як миші, таргани та мухи самозароджуються у темних шафах, клубках ганчірок та звалищах непотребу. Новий час спростував цю гіпотезу і довгий час самозародження речей вважалось темним забобоном. Але потім був зафіксований Парадокс самозародження Тампона і наразі алхіміки реабілітовані. Адже як можна серйозно відкидати можливість самозародження, якщо кожен чоловік знає: при наявності у квартирі своєї жінки та власноруч захованої пачки презервативів, поряд з презервативами обов’язково з’явиться засіб жіночої гігієни. Скільки чоловіків знаходили Тампон, вилучали його, ховали пачку презервативів у іншому місці й знову і знову знаходили поряд з нею новий Тампакс?

Але не це є найбільш дивовижним у біогеоценозі речей жінки. Поява у квартирі жінки без сумніву створює там екологічну нішу для появи тампонів і еволюція якоїсь речі до Тампона просто неминуча. Але як пояснити симбіотичні відносини між жінками, туфельками та сумочками? На початку здається що туфлі це паразит що висмоктує з жінки соки, доводить її кінцівки до мозолей та судорог, та й ще вимагає просто космічних витрат грошей на їх покупку й часу на їхній вибір. Але подивіться, як драматично змінюється характер жінки в залежності від того, які на ній одягнуті туфлі і яка у неї сумочка. Жінка у капцях та жінка у шпильках це дві різні жінки. Ймовірно інтелект жінки, інтелект туфель та інтелект сумочки об’єднується й починається ефект синергії.

До-речі, жіноча сумочка – ключ до розгадки витоків Ефекту розповзання. Справа в тім, що хоча більш ніж давно помічено наявність у кожній жіночій сумочці портативної чорної діри, яка дозволяє вміщувати там більше предметів ніж це дозволяють її геометричні габарити, але ніхто ще не намагався провести аналогію між Ефектом розповзання та Законом розлітання галактик у всесвіті. Якщо ми подивимось на всесвіт, то побачимо все теж – понадмасивний об’єкт що символізує жінку, чорну діру-сумочку в центрі та величезну кількість космічних помад, планетарних прокладок та галактичних шаликів що розлітаються витісняючи собою його величність вакуум, який без сумніву символізує квартира чоловіка.

Таким чином, відносини що виникають у квартирі між жіночими і чоловічими речами, цілком можна вважати приватним випадком зустрічі матерії та антиматерії.

При зустрічі чоловічої і жіночої речі може статись лише дві події:

1. Чоловіча річ виділяє антипротон та стає жіночою. Таке трапляється з нашими дорогими одеколонами, станками для гоління та сорочками. Причому з сорочками нерідко ще у першу ніч знайомства.

Або,

2. Чоловіча річ не витримує тяжіння більш масивної сукупності жіночих та анігілює, розпадаючись на пилюку та відчуття “здається тут щось лежало”. Таке трапляється з нашими коміксами, старими мобільними телефонами, порножурналами, дитячими хоббі по-типу клеєних літачків та звичайно з нашими модними ковбойками за 500 баксів, блискучими штанями, помаранчевими піджаками, зеленими окулярами, ременями з стрілками в область статевих органів на пряжках та іншими артефактами статево буремної молодості.

Задля маскування процесу зникнення, речей жінки влаштовують акції під назвою «генеральне прибирання» в процесі якого жіночі речі так розповзуються домом, що іноді з острахом чекаєш на появу чергової туші для вій під обідком унітазу.

Наразі, науці не відомі способи контролю над Ефектом розповзання. Міф про можливість локалізації жіночих речей у конкретній шафі чи шухляді експериментально ніким, окрім окремих молодих хвалько, не підтверджений. Спроба вилову кремів рук та гелів для душу з переміщенням їх у окремі притулки для стерилізації, практичного ефекту не дає. А інші способи контролю над популяцією заздалегідь приречені на провал.

Можна сказати, що Ефект розповзання презюмує: жіночі речі мають схильність до витіснення з дому всіх чоловічих речей, а часто після цього і самого чоловіка.

І як законодавство про розірвання шлюбу, так і демографічні данні щодо тривалості життя чоловіків та жінок, цей висновок тільки підтверджують.

::топ-блог::

1. Рівень тупопьоздості користувача фейсбуку прямо пропорційний кількості тьолочєк в його френдах.

2. З приводу Армагеддону. Боженька, коли ти їх всіх нахуй повбиваєш – запроси мене, будь ласка, на афтепаті.

::топ-блог::

Людина це мавпа яка прагне в космос. Проблема в тому, що космос це не місце для мавп. Космос це місце для зірок, квазарів, чорних дір, галактик, у крайньому випадку для інших всесвітів, але вже точно не для волохатих мешканців сельв.

В космосі немає затишних гілок на яких можна вмоститись. В космосі немає бананів. Навіть самиць яких можна красти і ґвалтувати, й з тими в космосі сутужно.

Раціоналізувати цю ірраціональну тягу до зірок, ось в чім завдання культури.

Адже, якщо подивитись на ту ж наукову фантастику, то одразу стає зрозуміло що всі її сюжети цілком вкладаються в канву цих самих мавп’ячих мрій.

Людство побудувало базу на місяці. Мешканці бази повстали і скидають на землян кам’яні брили.

Молодий самець заліз на найвищу гілку і кидає звідти шматки ароматного, теплого, парного лайна на інших самців.

Людство колонізує нову планету. Планета зелена-зелена, але там ховається таємниця…

Зграя молодих самців знаходить порожній гай. Банани смачні-смачні, вода зі струмка прозора та прохолодна. Але чому там ніхто досі не живе? У хащах ховається тигр?

На планету/у сельву вдерлись мурахи/прибульці/неандертальці/галактична імперія вони палять ліани/дороги/дерева/міста та крадуть/ґвалтують/їдять самиць.

Кажуть, Інтернет створений для того, щоб обговорювати фільми та обмінюватись порнографією. Нічого подібного, Інтернет створений задля читання наукової фантастики. Інтернет це самотерапія від суїцидальної тяги найвищу гілку. Фантастика надійніше заміняє ракети, ніж перегляд «грибокої горлянки» справжню жінку.

Космос це крижана безконечність. Від холоду вакууму не рятує хутро. Темряву всесвіту не розгледіти карими оченятками. Повічки не захистять від пекельного світла зірок. Лапці не намацають точку опори в невагомості. Шкірка не врятує від радіаційного вітру.

Читайте фантастику. Сидіть в інтернеті. Качайте порно.

Зірки — холодні іграшки. Іграшки не для мавп.

::топ-блог::

Піздєц підкрався до мого сомнамбулічного тіла з непомітністю майстра ніндзю, що впустив білий скляний рояль з третьої палуби Титаніка. Прям посеред станції метро «Славутич», з різних сторін, виїжджають два майже однакових, синьо-білих, футуристичних потяги.

«Прага» верещить мозок. «Ти в йобаній Празі, тобі піздєц, тебе накрило. Тебе спеціально обдовбували вчора всім цим лайном, приспали, відвезли в багажнику в йобану Прагу, вирізали нирку, залишили у ванні з льодом і кинули помирати».

«Ні», відповідає критична частина мозку, «ти не у ванній, ти в метро, і…», мац-мац рукою, «нирки на місці».

«Тоді» не заспокоюється панічна півкуля, «тобі обіцяли що ти будеш бібісітером в Лондоні, чи обіцяли п’ять сотень єврів за екзотичні танці у Відні, а потім блядь обдовбали та три місяці тримали в циганському борделі для турків. Так, твоє фото крутиться в магнолія-тіві, твої блядь мама, діти і чоловік виступали у «Знайти мене» на Інтері, зараз ти випадково втік, вийшов з під кайфу і за тобою біжить десь твій сутенер. Так блядь, не паси так навколо, якщо тебе заловлять паризькі лягаві, то початку зґвалтують у відділку, а потім інтернують в йобану Румунію».

«По-перше, ти чоловік, по-друге, ти гетеросексуал, по третє ми на станції метро Славутич».

«Так, йобани в рот! Йобана Румунія, йобані цигани! Вони спиздили нашу станцію метро «Славутич» і зараз спиздять твою срану нирку для свого сраного Чаушеску і для його сраних екзотитчних танців. Тікай!».

Тіло явно боїться за нирку й стрибає в якось незвично розсунуті двері. Відкрита хвіртка, працюючий кондиціонер, а-ля Мерлін Монро протяг з решітки внизу двері.

«Ми не в Румунії, це навіть не для румун, це для молдаван занадто».

«Нам піздєц, ми в йобаному Придністров’ї! Так, в йобаній самопроголошеній придністровський молдавській республіці з їх йобаним російським контингентом, контрабандною водкою Смірнов, підакцизною наркотою та президентом Едуардом Кокойти! Нас вкрали у Відні, напхали в шлунок йобані гондони повні героїну і відправили додому як віслюка! Я вже відчуваю як повний героїну гондон рветься!».

«Давай мислити логічно, давай дивитись. Десь ми вже бачили такі криво приклеєні гумові прокладки на вікнах. Так, десь бачили. Десь. Стоп! Столичний експрес Київ-Харків, 164К, біля шести ранку, до Миргорода, нумерація вагонів з кінця поїзда!».

«Ааааа! Ми їдемо в столичному експресі на йобаний сорочинський ярмарок з повними гандонами найкращого, виробленого найкращими афганськими народними майстрами, героїну! Ми підійдемо до палатки податкової, купимо трьохденний патент для продажу власної ес-ге-пе опіатної продукції з довідкою кабульського бе-те-і, і станемо десь поряд з медовухою, щоб парити найкращу, найнароднішу, заслужену афганську дурь!».

«Нє… давай думати логічно. Столичний експрес не їздить під землею та не видає такі гидотні звуки при закритті дверей.Там взагалі немає дверей, які зачиняються. Двері там зачиняють провідники. Вони бігають між рядами, зачиняють двері, парять тобі чай та вошиві подушки за десятку. Це не експрес. Де його робили? Крюковський вагонобудівний завод. Що смердить?».

- Молодой чєловєк, вам нормально?

Пазл складається. Стурбована жінка років двадцяти шести (чєй мужчіна? чєй мужчіна? таксі!), тунель між Лук’янівською та Дорогожичами, новенький перший серійний метропотяг Крюковського Вагонобудівного. Криві гумові прокладки на вікнах, затемнене скло що після першої ж наклеєної реклами стане світлонепроникним, написи російською, цнотлива щілина між дверима та корпусом, яка затишно запрошує малолітнього вандала тицьнути чимось в апаратуру, що звідти стирчить.

Сморід.

- Молодой чєловєк, вам дєйствітєльно хорошо?

Новий станок пахне мастилом, новий автомобіль пахне шкірою та бензином, новенька газета типографською фарбою. Новий крюковський метровагон – вельмишановними киянами та (особливо) гостями столиці. Не рятує ні кондиціонер, ні відкрита хвіртка, ні молдавська решітка, вирізана знизу дверей. Новенький метровагон смердить мов йобана повна ворогів народу сталінська полуторка на шляху до ГУЛАГу.

Тіло вистрибує на станції метро Дорогожичі. Занепокоєний голос губиться в набридливому пискотінні.

«Тобі лише дали завдання написати про новий метровагон, півтори тисячі знаків плюс три коментарі від пасажирів, а ти нагородив тут хуйні».

«Доведеться переписувати». Субособистості остаточно складаються в одну. Делирій слабшає. Абстинентний синдром послаблює лещата.

Останній погляд на потяг. «А зовні красивий». Вагон номер 22008. Тепер можна йти.

::топ-блог::

Якщо пошукати якийсь більш-менш універсальний тренд в історії Європи останнього сторіччя, то цей тренд буде зватись «гординя». Кожен європеєць кінця двадцятого і початку двадцять першого сторіччя абсолютно впевнений що за його життя людство досягло кульмінації свого розвитку.

В принципі, нічого нового в цій ідеї немає. Європеєць 17-го сторіччя, не дивлячись на «Тридцятилітню війну» у Західній Європі і Україно-Польську війну у Східній, був абсолютно впевнений що «середньовіччя» закінчилось і він живе в епоху осяюваного відновлення блискучої цивілізації еллінів. Лютеранство, Англіканство, Кальвінізм, вільний ринок.

Європеєць вісімнадцятого століття ще більше переповнений пихою, він подолав «дике і грубе» сімнадцяте століття, з його варварськими релігійними війнами та недолугими революціями.

Європеєць дев’ятнадцятого століття вже не просто пихатий, він самозакоханий. Конституції, білі про права, американські штати. Світло просвіти, ніяких «перегинів» Французької директорії та Робесп’єра. Звичайно, були свої казуси, наприклад «корсиканське чудовисько» (Наполеон Бонапарт, своєрідний Адольф Гітлер тих часів), але це наслідок минулого століття і його прах давно зотлів на острові Святої Єлени.

Навколо будуються залізниці, зводяться величні мости, в Лондоні копають метро, а Чарлз Беббедж вже виточує напилком шестерні своєї аналітичної машини (механічного комп’ютера). Шерлок Холмс нюхає кокаїн, розмовляє по телефону, надсилає телеграми у США і ширяє по Лондону на мотоциклетній колясці лякаючи її ричанням коней, ізвозчиків і вагітних, стягнутих у корсети дам, з їх вічними мігренями та втратами свідомості. Промислова революція. Королева Вікторія. Пік.

Двадцяте сторіччя сторіччя тут не виключення, якщо б не два-три казуси. Перший казус стався 1907-го року і звався він «економічною кризою», яка мала результатом першу світову війну. Перша світова війна благополучно відгриміла і закінчилась купою маленьких світових війн які звичайно розпочали противники світової війни і які були названі війнами «громадянськими». Устаканилось. Переможена Германія повернулась в свій природний архаїчний стан, правда замість купи князівств анархію творили купи політичних партій Веймарської Республіки. США та Британія поринули у хвилі потрєблядства та ліхо витанцьовували під свінґ у підпільних кабачках бутлегерів. Навіть зажди дика, єдина понаддержава дев’ятнадцятого століття, яка тоді колись тримала за яйця Європу, а відповідно і весь світ – Росія і та відпочивала від дикості своєї революції, почала будувати НЕП і спокійно марширувала голяка по осінній Москві переживаючи першу у світі «сексуальну революцію».

Все нормально, Пікассо перевершив еллінів, як перевершив їх раніше Рембрант, паровий двигун програв двигуну внутрішнього згоряння й конвеєру Генрі Форда, знайшов своє пояснення навіть «вічний двигун» лорда Реллея (Джона Вільяма Стретта) чию премію по фізиці 1904-го року сором’язливо не любить згадувати Нобелівський комітет. Цивілізація переможно крокує вперед, Європою розповсюджується аж дві «панацеї» вигадані фірмою «БАЄР» – аспірин та героїн. Обидва знімають головну біль, лікують всі хвороби і взагалі користуються широкою популярністю.

Біржовий обвал 1929-го трапляється, хоча його блискуче долає «умніца» Франклін Делано Рузвельт. І нікого не турбує що навіть на піку 1929-го промисловий продукт світу так і не досяг рівня 1907-го року. Пізніше Курт Воннеґут описує утопічну цивілізацію з точки зору 1933-1937-х років: світом правлять інженери-технократи, заводами керують автомати, а бидло сидить на велфері і не працює. Правда 1937-го року так і не досягши рівня 1929-го (який в свою чергу не досяг рівня 1907-го) економіка США знову впадає в «рецесію», але тут дуже вчасно трапляється Гітлер («баварське чудовисько»!) і Європа із задоволенням влаштовує чергове мочілово на «найзатишнішому континенті світу», який правда не є континентом. Як завжди все закінчується хеппіендом. Гарні хлопці долають поганих, Гітлер трується, Сталіна труять, імператора Японії не труять, але частину його підданих засмажують зі скоринкою у Хіросіма та Нагасакі, після чого він капітулює (без цього упороті азіяти за різними оцінками програли б найкраще в проміжку між 1951-м і 1957-м). Під час виробництва атомної бомби американці вигадують комп’ютер, який ще раніше вигадали англійці для розшифровки повідомлень нацистської «Енігми», а ще раніше вигадали нацисти, але просто так, по-приколу. Мрії старого мрійника, авантюриста і казнокрада Беббеджа здійснились, але не в механіці, а в реле, лампах та транзисторах.

Світ рухається. Протистояння систем. Людина виходить у космос! Людина на місяці (хоча дві третини фоток, як визнає саме NASA – підробка). ARPAnet що походить з систем управляння силами ядерного стримування США, приходить у ВУЗи, щоб потім дійти і до бидла у вигляді Інтернетів з блек-джеком, шлюхами і блогами Сергія Лук’яненко та Тьоми Лєбєдєва.

«Людство досягло свого піку». Інформаційна економіка. Старі вікторіанські фабрики давно стали музеями, або на їх місці виросли розважальні центри. Дві третини розвинених економік складають «послуги». Радянський Союз, так і не досягши рівня розвитку імперії Романових, розпадається. Падає дірявий як сито Берлінський мур. Україна стає незалежною. Стрімке лівіння Західної Європи, сумновідома Сахаровська «синергія систем».

Інтернети. Інтернети. Інтернети. Бум доткомів і їхній крах.

Двадцять перше сторіччя. Європа – край найманих працівників. Стає модно скаржитись на інформаційне перевантаження. «Темпи науково-технічного прогресу досягли небачених висот». За один день європеєць отримує таку кількість інформації, скільки ціле покоління австралопітеків (що в одному сліді мамонта для кроманьйонця більше інформації ніж у всьому ґуґлрідері для сучасного планктону, звичайно не в рахунок). Клерк Лєна викладає на екрані пасьянс та пише вконтактік про те, як це важко жити в інформаційному суспільстві вебдванолів та стартапів.

Стоп. Тут час натиснути на гальма і запитати: а в чому власне «пік цивілізації»? Якщо відкинути різні статистичні хитрощі, то виходить що станом на 2008-й рік реальне виробництво речей не зрівнялось з рівнем вісімдесятих, який не досяг рівня сорокових, який не досяг рівня двадцятих, який в свою чергу програє рівню промвиробництва 1907-го року.

Європейські імперії зникли, і без «брємєні бєлого чєловєка» чурки всіх мастей і порід активно віддаються своїм культурним особливостям з вівцями.

Па більше, чурки знову заполонили Європу і реконкісти навіть не видно на обрії.

Комп’ютери були обдумані ще за часів Беббеджа.

Інтернети нічим принципово не відрізняються від телеграфу.

Радіоактивність досліджували ще в дев’ятнадцятому сторіччі.

Пів століття дослідження термоядерного синтезу нічого не дали.

Космос? Яблуньки на марсі квітнули ще у Циоковського, раннього Ґерберта Уеллса та А.Н. Толстого.

Якщо двадцяте сторіччя проведене з пихою «прогресу» не дало нічого вартого уваги, то що дасть сторіччя двадцять перше?

Подивимось з чого воно почалось. «Проблема-2000″. Типовий варварський забобон, активно розпіарений медіа і який закінчився закономірним пшиком.

Що далі? Щорічні епідемії різної гусячої хуйні які нічим не закінчуються, але на які витрачаються «сотні дєнєг». Теорія «золотого мільярду» вигадана «Римським клубом» (такі собі дурники по-типу наших «станіславців») з пропагандою гомосексуалізму та іншими радощами описаними ще татом космічної опери Джоном Холдеманом. Нещодавній скандал з німецькими батьками яких посадили до в’язниці за відмову відпускати своїх дітей на уроки «сексуальної культури» це тільки квіточки. Освітою в адміністрації Обами займається людина, що розповсюджувала листівки які агітували за дитячу педерастію.

Озонові діри і глобальне потепління яке чомусь приносить глобальне похолодання. Кліматґейт.

Якщо є якась особливість у двадцять першого століття, то це те, що деградація, примітивізація Європи стає все більш помітною.

Друге століття Європа нічого не вигадує. Ви думаєте Рим впав за день? Століття гниття і тільки потім Аттіла. США в проміжку між 1933-м і 1937-м чесно вважали що «Велика депресія» подолана.

Пік європейської цивілізації прийшовся на 1907-й рік і його вже не перевершать. Цегляні труби старих заводів холодні більше сотні років і будуть такими далі.

Більше забобонів. Більше дикунського блуду. Більше ринку послуг.

ТОВ «Шаман що викликає дощ» вийшло на ІРО в Нью-Йорку. Новий кактус та торпеді вашого Рено зменшить викиди цеодва і заштопає озонові діри. Наліпка на мобільнику зупинить віслючий ГРИП.

Епоха що почалась з плясок святого Вітта просто зобов’язана закінчитись у печерах. Висновок? Вірити у першого приватного космічного перевізника Scaled Composites LLC, вірити поки його не розбестив замовленнями уряд США. Contra spem spero. Вірити, бо з’єбатись звідси це єдиний шанс оминути деградацію. Ну а поки …поки купувати консерви. І набої.

З новим роком.

::топ-блог::

До вкраїнськіх людностей! Маємо виставити демонстрацію своєї опінії, счо суть є звитяг мілітарних та змагань величніх, дідів та прадідів наших, з УПА та інших сукупностей під верховіддям великих очільників С. Бандери та Р. Шухевича, суть в тому є, счоби наші дочки та дружини мали змогу, є то, вільно та без обмежень ексьпонювати жіночі принади свої за шкльом на Амстердамсчині. Счиро ваші честь знаємо, мальороси европейські (і ніколи не плютайте нас з мальоросами москальськими, бо ми є цівілізьовані і патрійоти!). Слява Вкрайні! [link].

Коли я чую що «Україна не бордель», у мене завжди виникає питання «а що тоді бордель»? Те що щоліта наш Крим окупують московські проститутки-заробітчанки мені особисто жодних національно-свідомих перверзій не додає.

Ми живемо в країні де друга особа держави тримала порновідеосалон та займалась організацією банно-саунного дозвілля для партнерів П. Лазаренко, де з розпустою борються повії, а патріотизм виставляють пекучим бажанням пошвидше десуверенізувати свою державу віддавши її під владу марсельських негрів, цюріхських арабів та брюссельських євреїв.

Люди які не мають планів мити унітази в ЄС, вже мають готуватись стати білою меншістю. Помірний сурвівайл – традиційна політика виживання на цій землі. Будуйте високі паркани, оточуйте їх колючим дротом та протипіхотними мінами, копайте бомбосховища та з’єднуйте їх підземними ходами із залитими з портаменту дотами. Завжди тримайте в коморі п’ятирічний запас набоїв та консервів. Слідкуйте за прострілюванітю периметра, завжди тримайте змащеними свої особисті кулемети та системи залпового вогню типу «град». Привчіть себе до думки, що кулеметна вишка такий же атрибут приватного будинку як супутникова тарілка, пара-трійка поросят в сараї та важкий потужний позашляховик. Святе письмо на якісному папері, помповий дробовик та повна діжка соляної кислоти для надміру нав’язливих гостів та представників влади.

Ну і звичайно демо-сайт для західноєвропейських сірих мишок, середньоазійських мавпочок, та скутих чеченським засиллям білих росіянок.

«Подивись, це мій будинок. Це моя гвинтівка. Це мій особистий Т-34 (рік тому відновив). Це моє особисте радіоізотопне джерело енергії. Це моя персональна армія з 23 нащадків, це мої добермани, це мій гарем, а це мій євнух. Можливо ми не найкращі білі європейці в історії, але ми останні білі в Європі. Живі анахронізми».

::топ-блог::

Малобюджетна п’єса в трьох частинах з мистецтвом, насильством та елементами содомії у фіналі.

Сцена Перша.

Ліфт. У ньому Пасажир і Блоґґер. Блоґґер затишно примостився в кутку ліфта, розстібає ширінку і починає мочитись.

Пасажир: Що ти робиш?
Блоґґер: Я мочусь в ліфті.
Пасажир: Навіщо ти це робиш?
Блоґґер: Я кидаю виклик суспільству і звертаю увагу на проблему відсутності громадських вбиралень.
Пасажир: А якщо я зараз тебе переїбу?
Блоґґер: Це буде беззаконня і порушення моїх прав.

Пасажир перейобує Блоґґера, Блоґґер з криком «ой-лишенько-як-так-можна-з-митцем-я-зараз-доповім-в-міліцію» тікає залишаючи за собою вологий слід.

Сцена Друга.

Кабінет дільничого міліціонера. У ньому розмістились Блоґґер що смердить власною сечею, задоволений собою Пасажир, Дільничий міліціонер, поняті офісний службовець Хом’ячок та молодий журналіст Бурундучок).

Блоґґер: Цей огидний плебей мене вдарив!
Дільничий (до пасажира): Це правда?
Пасажир: Не зовсім, я його не вдарив, а переїбав.
Дільничий: Навіщо ви це зробили?
Пасажир: Він сцяв в ліфті!
Дільничий (до Блоґґера): Це правда?
Блогер: Не зовсім, я не сцяв в ліфті, а проводив перфоманс!
Дільчий: Що таке перфоманс?
Блоґґер: Це коли сциш в ліфті.
Дільничий: Так в чому порушення?
Блоґґер: Він порушив моє право кидати виклик суспільству!
Пасажир: Ти кинув, я прийняв, які проблеми?
Хом’ячок (патетично): Це самосуд, беззаконня, пригноблення митця плебсом!
Дільничий: Ну тоді оформимо арешт за сцяння в ліфті.
Хом’ячок (патетично): Це репресії, жорстокість, пригноблення митця системою!
Бурундучок (до дільничого): Не рекомендую вам це робити, ви тільки розкрутите перфоманс!
Дільничий (розгублено): Якщо я зараз його не покараю, то він припинить?
Хом’ячок: Звичайно ні.
Бурундучок: Він митець.
Блоґґер: Як ви смієте таке вимагати, я маю право на вільне висловлення своїх переконань!
Дільничий: Так він більше не буде сцяти в ліфті?
Хом’ячок і Бурундучок (хором): Звичайно буде, він митець, це перфоманс.
Блоґґер (задумливо): В наступний раз ще й насру. Так концептуальніше.
Дільничий: Громадянине Пасажир, до вас питань більше не маю.

Сцена Третя.

Кабінет дільничого. Пасажир виходить. Дільничий зачиняє двері на замок, ховає ключа в кишеню, підходить до столу й витягає з шухляди гумовий кийок.

Хом’ячок: Що тут відбувається?
Бурундучок: Не забувайте про конституцію!
Блоґґер: У нас є права!

Дільничий (змащує кийок вазеліном): А тепер ви троє, зняли штани та стали раком.

Блоґґер, Хом’ячок і Бурундучок (хором): ЩО ВИ ЗАДУМАЛИ?!!

Дільничий: ПЕРФОМАНС.

::топ-блог::