Залізниці вже тягнулись на південь, на схід, на північ і на захід.
Але ще не було автоматичної реєстрації курсів, не було телефону; в
Нью-Йорку зовсім недавно додумались до розрахункової палати, у Філадельфії вона
ще не була заснована. Її заміняли розсильні, що метушились між банками й
біржовими конторами; вони ж зводили баланси по банківськім рахунковим книжкам,
обмінювали векселі й раз у тиждень переправляли до банку золоту монету -
єдиний засіб для остаточного розрахунку по заборгованості, тому що
твердої державної валюти в ті часи не існувало. На біржі,
коли гонг повідомляв про припинення угод на сьогоднішній день, у середині
залу – точнісінько як у Лондоні – збиралися в гурток молоді люди, що
йменувалися «розрахунковими клерками»; вони звіряли й підсумовували
всілякі покупки й продажі, анулюючи ті з них, які взаємно
погашалися в результаті повторних угод між фірмами. Заглядаючи в
рахункові книги, вони викрикували угоди, які були зроблені за день:
«Делавэр і Мериленд» продала компанії «Бомонт», «Делавэр і Мериленд»
продала компанії «Тань» і т.д. Такий спосіб спрощував бухгалтерію фірм,
прискорюючи й пожвавлюючи угоди.
Теодор Драйзер, «Фінансист».
Нещодавно відбулась цікава подія. Черговому моєму екс-другу з журналістів не дали зарплати. Я зазвичай людина не злостива й звик жити за принципом «мені гарно – тобі гарно – нам гарно», але в даному випадку відчув стійке вдовлення. Справа в тім, що цей екс-друг припинив бути просто «другом», коли декілька років тому вляпався в одну з трьох «змовницьких груп» журналістів, по обвалу київського ринку нерухомості.
Пропускаючи наші спори на цю тему, розповім одразу один з головних моїх прогнозів щодо цього товариша:
«Любий Друже, якщо ти не можеш купити собі квартири зараз, то ти не зможеш купити її ніколи. Перше що відбудеться коли банки відчують ознаки реальних проблем – вони збільшать ставки, стануть більш прискіпливо відноситись до позичальника, а потім взагалі припинять іпотечне кредитування. Наступне що відбудеться – серйозні проблеми в економіці, ти станеш менше заробляти, а найімовірніше (як представник однієї з «об’єктивно непотрібних професій») залишишся без роботи і засобів існування».
Це був вже далеко не другий наш спір щодо нерухомості. Минулий відбувся багато років тому, й стосувався… «іпотеки» якої тоді в Україні не існувало і яку цей борзописець (теж зі спільниками) активно просував, як вирішення всіх проблем. Тоді мій аргумент зводився до наступного: «Іпотека за рахунок приходу великого обсягу грошей просто «накачає» ціну нерухомості», а оскільки в ті далекі роки я власної нерухомості ще не мав, то мені ідея не подобалась. Хто пам’ятає ціни на нерухомість до появи іпотеки, оцінить мою правоту.
І ось в чергове справдилось. Людина сидить без грошей і пише у своєму бложеку про «причини економічної кризи». Причин називає безліч, від таємничих «деривативів» та «іпотечної піраміди США», до не менш таємничого «державного регулювання фінансового ринку», якого (за задумкою екс-друга) не вистачає.
Я особисто, відношусь до тих, хто вважає що «причина у світовій фінансовій кризі одна і звуть її Барак Хусейн Обама». Але сама теорія конспірологічна й обґрунтуванню піддається слабко, хоч вуха Жори Сорроса стирчать так відверто, що непомічати їх вже стало чимось непристойним.
З цієї причини сконцентруюсь на «пунктах звинувачення», попередньо попередивши що мої висновки є результатом аналізу «не моєї» галузі, де до того ж дезінформація є нормою, а самі принципи функціонування якої, ймовірно невідомі нікому.
1. Державного регулювання в світовій економіці «вище даху». Коли Саркозі несе щось подібне, мене тягне сміятись. Досліди з «недостатності регулювання» дуже часто піарять тіж люди, що рік тому піарили критичні статті про «військове кейсіантсво Дж. Буша Молодшого».
Кейсіантсво і «вільний ринок» сумісні настільки ж, як «комунізм» та «право приватної власності».
2. «Іпотечна піраміда» про яку так люблять говорити, є логічним продовженням теми державного регулювання. Про іпотеку в США говорять багато, але ніхто не каже чому банкам стало вигідно кредитувати неблагонадійних позичальників? А причина дуже проста, за рахунок комбінації створених державою економічних стимулів, а саме вимог по частковому резервуванню та програм забезпечення житлом малозабезпечених. Саме тоді виникла ситуація, коли банкам став вигідним сам процес кредитування, а не його результат (отримання проценту). Навіть самі американці почали помічати – кредити їм не пропонують, їх до них примушують.
3. Нарешті «деривативи». І тут в нагоді стає наведена вище цитата. Колись, біржова спекуляція мала два сценарії:
а. Ціна акції є один долар, ти кажеш «я купую 1000 акцій». Через годину ціна акції два долара, ти кажеш «я продаю 1000 акцій». В кінці дня хлопчики збираються в гурток, і в «ітого» у них виходить, що ти заробив 1000 реально не вклавши ні долара.
б. Ціна акції – 2 долара, ти кажеш «я продаю 1000 акцій», за годину акції коштують 1 долар, ти кажеш «я купляю 1000 акцій». В кінці дня клерки знову рахують твій плюс.
Якщо ви помітили, то обидвох випадках відбувається обмін шкірами невбитих ведмедів, один раз – грошами яких немає, в інший – акціями яких немає. Впродовж дня на біржі, на зростаючому ринку поміж відкриттям і закриттям торгів виникає безліч неіснуючих доларів, які тим не менш обертаються і створюють своєрідну «інфляцію», а на падаючому виникає безліч неіснуючих акцій, які спричиняють теж своєрідну «інфляцію» самих себе. Це є система з позитивним оберненим зв’язком і вона здатна стабілізуватись тільки в кінці дня, де на біржове коло збираються хлопчики з «фінансовими лезами Оккама» і зрізують зайве, видаючи переможцям їхні бонуси.
А тепер уявіть біржу, де торгувати починають навіть не самим акціями, а правами їх купівлі-продажу чи обміну. Де не заплачені та не віддані гроші, є достатньою підставою для наступних покупок. Де шкури ведмедів, є об’єктом оберту ще за три роки до того, як самі ведмеді будуть навіть не впольовані, а народжені. Для повного щастя, хлопчики в кінці дня вже не можуть зрізати зайве, тому-що з одного боку, контракт ще не завершено, а з іншого сам контракт є предметом купівлі-продажу.
Ну й нарешті головне, за грою надійно стоїть система часткового банківського резервування, яка мало що продукує фіктивні гроші, але й може користуватись деривативами для продукування ще більшої кількості фіктивних «кредитних» грошей. Зобов’язань які навіть самі банки не бажають вчасно погашати.
«Оберт фіктивностей», ось яка фраза чітко описує сучасний «лівуватий капіталізм». Банки реплікують фіктивні гроші (часткове резервування), які накачують фіктивні акції без дивіденду(біржова спекуляція), що реплікують фіктивні гроші й акції (форварди, фьючерси, опціони, свопи), що у кінці-кінців можуть ставати об’єктом резервування самих банків (ітерація енного ступеню).
А тепер повертаємось до державного регулювання. Яка характерна особливість такої системи з точки зору математики? Вона приречена на крах. Й крахи постійно відбувались, особливо з моменту, коли фінансова афера і матеріальний стан злочинця, були емансиповані один від одного за допомогою інституту «юридичних осіб». Хочеться це комусь чи ні, але будь-яка операція з тими ж деривативами є (з точки зору кримінального права) класичним випадком шахрайства (при цьому, те що обидві сторони планують вчинити злочин, не «взаємокомпенсує» факти вчинення злочинів, а стає двома злочинами). Якщо ми подивимось у ХІХ сторіччя, то побачимо цілий ряд «фінансових криз» які закінчились… «великою депресією» США, в результаті чого і була вироблена сучасна фінансова система заснована на «державному регулюванні», яка зводиться до… постійного підправляння параметрів ітерації за допомогою резервної ставки, державних паперів та податків, з метою максимально відтягнути математично неминучий крах.
Без державного регулювання, ця система буде обвалюватись приблизно кожні 7 років, забираючи гроші у відносно невеликої кількості авантюристів й проходячи безболісно для економіки. В свою чергу, державне регулювання створює фікцію стабільності системи, яка залишається приреченою на крах. Сучасна «фінансова криза» є політично ангажованою, й цілком ймовірно пройде доволі безболісно, але якщо палиця буде перегнута, може дійсно наступити крах (який приречений наступити) і застосування сценарію чергової «ескалації регулювання» тимчасово ожививши систему, призведе до ще більш катастрофічних наслідків у майбутньому.
Тут має бути «конструктивна» частина, але її не буде. І з однієї простої причини, я вважаю всю сучасну «ліберальну» епоху суцільною «економічною кризою». Згадайте часи монархів і аристократів, так ось, розрив між багатими і бідними тоді був меншим ніж зараз. Згадайте часи феодального оброку (панщини), переведіть це у час й порівняйте яку частину свого заробітку (й відповідно часу) ви віддаєте державі у вигляді «податків». Холоп віддавав менше. Вам це важко уявити, але колись право на підприємницьку діяльність було природнім, й можна було займатись нею без жодних дозволів і сертифікацій.
Любі Друзі, проблема не у тому, що дві третини «антикризових ініціатив» уряду є лобістськими найобками, а в тому, що найбкою є вся сучасна економіка. І особливо це стосується економіки української. Не дозволяйте «політичним телепузикам» вішати водорості на свої вуха. Крапка.
::топ-блог::
